Ми всією сім’єю їхали на відпочинок. З нами були наші сини – 12 і 14 років. Вони сиділи на задньому сидінні і смакували креосанами. Старший відчинив вікно і викинув обгортки від смаколиків у вікно.
Чоловік мій надто правильний. Він побачив це і різко зупинив машину. Я запитала його, що трапилося.
-Нічого, дорога. Лиш дехто з нас захотів прибрати узбіччя, – невдоволено відповів він.
При цьому підійшов до задніх дверцят, відчинив їх і наказав вийти нашим хлопцям.
Ті ніяк не могли второпати, що трапилося. Навіть подумали, що він жартує. Але я знала свого чоловіка – наразі він зовсім не жартував, а швидше навпаки – сердився.
Хлопці вийшли з машини. Чоловік вручив їм пакети для сміття та рукавиці і наказав прибрати все узбіччя – метрів з п’ятдесят.
Мої сини обурилися в один голос. Але батько був невблаганним. Сказав, що ми з мамою тим часом посидимо он під цим деревом, поки ви прибиратимете. Нам нікуди спішити. Ми ж відпочиваємо.
Діти глянули один на одного з-під лоба і взялися за роботу. Діватися було нікуди. Вони знали, що як тато сказав, то вже від свого не відступить.
За пів години діти назбирали сміття майже повний мішок.
– Тепер знатимете, що означає викидувати сміття на вулиці. Перш ніж викинути ви задумаєтеся, хто ж його прибиратиме, – повчально промовив чоловік. – А то всі хочуть, щоб узбіччя були чистими, але ніхто про це не дбає.
Після цього випадку сини не дозволяли собі викидувати будь-що під ноги. Навіть інших повчали, що так робити не можна.