Вночі я вирішив випити води і пішов на кухню світло ще не встиг ввімкнути, як почув біля вікна шурхіт.
– Хто там?
– Назаре, це батько! Зараз у мене все добре. Живи щасливо!
Я швидко підійшов до вимикача та ввімкнув світло. Біля вікна нікого не було. Я підійшов ближче до підвіконня і глянув у вікно там теж нікого. Невже причулось, але наскільки чітко. Ні, мені це не могло здатись, я чув голос мого покійного батька. Декілька днів я не міг знайти собі місця і згадував почуте вночі.
– Не міг до тебе Володимир Андрійович говорити. – заспокоювала мене дружина. – він уже три роки, як на небесах.
Я розумію, що він не міг говорити до мене, але й ніхто з моїх знайомих і рідних ніколи б не наважився так жорстоко наді мною пожартувати. Голос дійсно був батька, я ні з ким його не міг би сплутати!
Вирішив близькому другу ввечері розповісти про батька.
– Ти уже три роки переживаєш через його смерть. Люди плачуть перших два місяців, а потім відпускають померлого, щоб він міг спокійно спочити. А ти постійно про нього думаєш, тому і причувається тобі. Як продовжуватимеш в тому дусі то ще й марити почнеш. – говорив Олег. – Відпусти батька і живи далі, старайся про нього не думати.
Коли хтось з моїх знайомих говорив про батьків, я зразу починав злитись. Бо моя матір померла коли я був маленьким, а батько був для мене найважливішою людиною у моєму житті. Чому в них є батько, а в мене немає? Я розумію, що би не мав на них злитись, але я не міг контролювати свої емоції, бо дуже скучив за батьком. Я і досі жалію, що не звертав уваги на його симптоми. Він говорив, що його болить серце, а я пропонував відпочити і не заставив його звернутись до лікаря. Можливо, якби я зразу завіз його у лікарню, то він був би живий.
Ми колись завжди проводили багато часу разом, дивились футбол і вболівали за улюблену команду, ходили на риболовлю і кожного вечора ми телефоном розповідали один одному, як прийшов наш день, а на вихідні я завжди приїжджав до нього у гості.
А зараз я сам і від цього дуже боляче.
