Життя Марії проходило у звичайному темпі: з чоловіком, двома дорослими доньками та роботою. Жінка завжди мріяла про сина. Кілька днів тому вона побачила хлопчика, котрому не було ще й року. Малюк не виходив неї з голови. Крихітка виглядав набагато молодшим і практично не подавав ознак життя. Хлопчику було дев’ять місяців, хоча з першого погляду здавалося, що немає навіть і пів року. Він не грався і практично не рухався. Директор дитбудинку Марію одразу попередила, що хлопчик практично інвалід, він не бачить і не чує, але чомусь саме цього малюка Марія одразу захотіла забрати до себе додому. Вона була впевнена, що саме ця крихітка їй потрібна, що саме ця дитина стане для неї ще однією найріднішою людиною.
Директор здивувалася такому рішенню:
– Хлопчик не зможе бачити та чути. Навіщо вам потрібна така дитина? Через пів року його офіційно визнають інвалідом, і він зможе отримувати державну допомогу.
Марія від цих слів невимовно розлютилася, тепер їй стало зрозуміло, чому малюка навіть не стали обстежувати. Дитбудинок просто хотів отримувати допомогу, а значить є шанс вилікувати хлопчика. Тепер Марія вирішила точно, вона забере його додому й одразу ж знайде йому гарних спеціалістів.
Не гаючи часу після усиновлення, Марія почала водити дитину на обстеження. Тоді лікарі одразу сказали, що потрібна операція, тому що найкращий час уже втрачено. Якби звернулися по допомогу до спеціалістів раніше, тоді вилікувати малюка було б набагато простіше, шансів було б більше. А так лікарі не змогли дати стовідсоткової гарантії, що зір та слух повернуться.
Але підготуватися до операції виявилося зовсім не просто. Хлопчик часто хворів, його організм був слабким. Марія не здавалася, навіть не дивлячись на те, що її чоловік не витримав такого і пішов з родини. Вже через декілька місяців хлопчик раптом навчився сидіти, потім малюк зміг повзати й стояти, тримаючись за опору.
Якось Марія замовила доставку їжі додому. Кур’єр прибув і подзвонив у домофон. Жінка попрямувала до дверей і помітила, що хлопчик повернув голову на звук, а через секунду він розплакався від почутого ним звука домофона. Лікування виявилося ефективним!
Нарешті підійшла черга операції на очах, Марія турбувалася й місця собі не знаходила. Лікар сказав, що зір може і не повернутися через втрачений час. Вроджену катаракту необхідно було вже давно прооперувати, пів року бездіяльності могли датися взнаки. Зараз ніяких гарантій, що зоровий нерв не атрофований.
Поки лікар знімав пов’язку, Марія боялася, що малюк не зможе більше бачити. Лікар повільно й акуратно зняв останній шар бинта. Марія затаїла подих. Малюк розплющив очі, потім почав кліпати, і ще через мить голова крихітки почала повертатися спочатку в бік лікаря, потім у бік Марії. Його очі не одразу, але сфокусувалися. Він раптом посміхнувся. Лікар з жінкою полегшено зітхнули, значить малюк впорався і тепер зможе бачити. Вперше за все своє життя крихітна дитина побачила свою маму.
Історія, яку ви щойно прочитали, – чиста правда. Мені довелося познайомитися з Марією та її хлопчиком. Цей малюк – чудова дитина, котра любить свою маму. Завдяки своїй вірі й безмежній любові жінка змогла зцілити дитину і повернути їй зір та слух, навіть коли лікарі не давали ніяких гарантій. Тепер у Марії є люблячий син, про якого вона мріяла все життя.
