Ми з чоловіком вирішили усиновити дітей моєї найкращої подруги.
З Оленою ми знайомі вже дуже давно. Жили по сусідству і завжди трималися укупці, крім того, наші батьки все життя товаришували. Щоправда, я старша від неї на 5 років. Але цієї різниці між нами взагалі непомітно, вона мені наче сестра.
Життя у неї повне випробувань і трагедії. Два місяці тому загинув її чоловік. Вона ледве вибралася зі страшної депресії, вона не їла, не спала, одним словом, ми витягнули її з того світу. А нещодавно у неї виявили рак, одне тішить, що на початкових стадіях.
Для мене ця звістка стала наче грім посеред ясного неба. А ще більше лякало те, що в Олени є дворічний син і вона знову вагітна — на 4 місяці. Якби не обов’язкові огляди у лікарів та аналізи, могло бути вже пізно. Але я заспокоюю себе, що хвороба не запущена і є всі шанси одужати.
Олені лікарі порадили не народжувати, бо це може бути небезпечно як для неї, так і для дитини, оскільки їй потрібно терміново починати лікування. Її батькам було дуже важко таке прийняти, але вони попросили Олену зробити аборт. Проте, вона навідріз відмовилася. Вони з чоловіком чекали на другу дитину, уже навіть ім’я придумали. Вона все твердила, що чоловік був би щасливий і, що заради нього вона буде боротися за себе і своїх дітей.
Одного дня Олена подзвонила мені та попросила приїхати до неї. Ми зустрілися у парку неподалік від лікарні. Я не знала, що вона хоче мені сказати, але бачила, що їй це дуже важко дається. Трішки помовчавши Оксана попросила мене, в разі того, якщо вона помре, щоб я взяла опіку над її дитиною, що народиться. Мені стало зле від таких слів. Не через те, що я не хотіла всиновлювати її дитину, а через те, що вона вже про такі страшні речі думає. Оксана пояснила, що її батькам буде складно виховувати двох маленьких дітей. А більше вона не має до кого звернутися.
Всю нашу розмову ми плакали не зупиняючись. В голові не вкладалося все почуте. Але, взявши себе в руки, я заспокоїла її, що всиновлю обох дітей, і, що чоловік мій не проти. У нас же немає своїх дітей, ми будемо виховувати їх як рідних. Але попри все я заборонила Оксані думати про погане. Вона молода і сильна жінка. Її лікування тільки почалося і лікарі дають позитивні прогнози.
На щастя, через 5 місяців Олена народила здорову дівчинку. А ще через півроку лікарі повідомили, що в неї ремісія і є всі шанси на цілковите одужання.
Дякувати Богу, в Оксаниних діточок є сильна мама. Лікування її ще не закінчилося, але ми всі сподіваємося на краще, і всі підтримуємо її в цій нелегкій боротьбі.
