Моєї мами не стало, коли мені було лише сім років. Батько почав заливати горе оковитою і ми скотились на саме дно. Я часто гол одувала і випрошувала їжу в чужих людей, ходила у лахмітті й зрештою на нас звернули увагу інспектори зі служби опіки.
До нас додому декілька разів навідувались з перевіркою та поставили жорсткі вимоги: або батько кидає пити та знаходить роботу, або вони позбавляють його батьківських прав, а мене забирають у дитячий будинок. Такий ультиматум подіяв на тата і він зміг взяти себе в руки, почав вести тверезий спосіб життя та наступна перевірка прийняла рішення на нашу користь.
Минув певний відрізок часу, й тато сказав, що хоче, щоб я познайомилась з одною хорошою жінкою, яка йому подобається. Ми поїхали в гості до тьоті Люди. Не скажу, що я сприйняла цю ідею позитивно, адже спогади про втрату мами були ще дуже свіжими. Тому я була не готова впустити сторонню жінку у наше з татом життя. Але все ж поїхала, думаю для батька це було важливо.
Наше перше знайомство пройшло як найкраще. Я відразу відчула щирість цієї пані й ми навіть змогли душевно поспілкуватись. З її донькою, яка була старша за мене на два роки, ми теж знайшли спільну мову, а згодом навіть стали близькими подругами й разом відвідували уроки хореографії. Я бачила радість в очах батька, він так тішився, що у мене хороші стосунки з тьотею Людою та її донькою. Минув місяць після нашої першої зустрічі, як ми переїхали до неї жити, а нашу квартиру здавали в оренду й мали з цього додатковий заробіток.
Та до весілля у них не дійшло.. Батько загинув у ДТП, через п’яного водія. Офіційно я втратила єдиного опікуна, а так, як не була повнолітньою, то мене забрали у дитячий будинок. Тьотя Люда пообіцяла, що зробить все для того, аби я там не залишилась на довго й забере мене додому, одразу, як зможе.
І вона не зрадила мої сподівання. У дитячому будинку я пробула всього два місяці, а потім вона удочерила й ми знову стали сім’єю, тільки тепер офіційно. Цього часу поза домом, мені стало достатньо, щоб оцінити суворі будні в тому закладі, де мені довелось побувати. Я безмежно вдячна тьоті Люді, яка не кинула мене напризволяще й змогла стати мені другою мамою. Досі, коли я називаю її мамою, то бачу, як зворушливо вона сприймає це звернення з моїх уст. І я кажу це щиро. Так само щиро, я полюбила її доньку, яку сприймаю, як рідну сестру.
Ми вже давно виросли, повиходили заміж, але мама Люда для нас із сестрою завжди буде найріднішою людиною. Двічі ставши тещею, вона змогла налагодити прекрасні стосунки з обома зятями. У них ніколи не виникало конфліктів й вони, як і ми називають її “мамою”. І кожного разу, коли вони так звертаються, я помічаю радість та втіху у її очах.
