У той день Ромчик проспав довше, ніж зазвичай, оскільки його ніхто не будив. Коли він прокинувся, в будинку було надзвичайно тихо. Сонячне світло намагалося пробитися крізь штори, але в кімнаті панувала напівтемрява.
Хлопчикові стало страшно, й він притиснув до себе старенького іграшкового ведмедика.
У тоненькій піжамці й зі скуйовдженим кучерявим волоссям він обережно зіскочив з ліжка. Однак, переходячи з кімнати в кімнату, Ромчик нікого не знайшов. Тоді хлопчик вирішив вийти надвір. Повільно відчинив двері й побачив згорблену спину батька, котрий сидів на ґанку, докурюючи цигарку. Він почув шум і озирнувся.
– Ромчику, – промовив батько і простягнув хлопчикові руку.
Ромчик подався вперед, і чоловік усадив його на коліна, відкинувши цигарку.
– А де мама?
Батько злегка насупився, важко зітхнув та відповів:
– Вона полетіла.
– А коли ж вона повернеться додому?
– Мама полетіла назавжди, – чоловік притиснув до себе дитину, злегка заколисуючи.
– Вона більше не любить нас? – Ромчик перестав м’яти ведмедика і завмер.
– Та що ти, звичайно ж, любить, і буде любити. Але тепер вона буде жити в іншому місці.
– Де? – поцікавився хлопчик.
– На небі, – малюк услід за батьком почав роздивлятися білосніжні хмари, що неспішно пливли по синьому небу. Пливли, бо підганяв їх легенький вітерець.
– Тату, небо безкрає я не зможу її там знайти.
Чоловік замислився, потім підхопив хлопчика, його ведмедика та вийшов з двору.
– Я покажу тобі, як знайти маму, тільки пообіцяй слухати уважно.
Ромчик мовчки кивнув, міцніше притискаючи до себе іграшку.
Через деякий час батько та син підійшли до церкви, зупинившись перед порогом, чоловік поставив хлопчика босими ногами на землю і перехрестився.
Ромчик ніколи раніше не був у церкві. Не дивлячись на яскраве сонце, що світило зовні, всередині світло здавалося тьмяним.
Батько став у самому центрі й показав хлопчикові на стелю, малюк став роздивлятися вигадливі малюнки.
– Бачиш, Ромчику, сюди прилітають янголи.
Хлопчик кивнув, чоловік, відпустивши його руку, пішов. За хвилю повернувшись, він підхопив Ромчика на руки й дав маленьку свічечку, котру приніс. Батько показав йому місце, де вже горіли такі ж свічки.
– Ромчику, запали свою свічку і постав поряд з іншими так, щоб вона не впала.
Він допоміг йому і через декілька секунд їх палаюча свічка, полум’я якої злегка похитувалося від подиху, стояла поряд з іншими.
– Поки палає свічка, – ти можеш сказати мамі все, що захочеш. Вона обов’язково тебе почує.
– Як?
– Янголи передадуть їй твої слова.
– Матусю, я люблю тебе, – Ромчик подивився на тата. – Тепер вона знає?
– Знає.
З того дня пройшло багато часу, але й зараз Ромчик вірить, що поки горить свічка, матуся обов’язково його почує.
