Ніна Григорівна звикла до сільського життя. Вони з чоловіком Дмитром жили душа в душу та виростили трьох доньок. Чотири роки тому його не стало. Доньки зі своїми сім’ями приїхали на похорон до батька. Але вже наступного дня усі роз’їхалися. Ніна Григорівна залишилась сама в порожній хаті. Здоров’я вона мала міцне, тому самостійно справлялась по господарству. Але важко було звикати до самотності. Почав до неї в гості приходити знайомий із сусідньої вулиці. Так вони спілкувалися якийсь час, а потім Яків Семенович зробив їй пропозицію стати його дружиною та жити разом. Ніна Григорівна хоч була вже не молода, але перспектива доживати віку в самотності її аж ніяк не тішила. Вони прожили разом три роки, все було добре, та останнім часом роки все частіше давали про себе знати. Здоров’я у жінки погіршилось і сил ставало все менше.
Після довгих роздумів, вирішала поїхати жити до старшої доньки. Чоловік допоміг зібрати речі, а сусід погодився відвести на вокзал. Яків Семенович не хотів, щоб дружина їхала, але бачив, що її самопочуття погіршується з кожним днем. Так, дорогою до вокзалу, Ніна Григорівна дивилася у вікно, згадувала життя та пригадала випадок із життя одного зі своїх сусідів. Той теж на старості років вирішив покинути рідне село та переїхати жити до сина у місто. Він так тішився, що діти виросли, але не забули за нього не кинули напризволяще. Але міським життям тішився не довго. Через два роки повернувся до рідної оселі худий, змарнілий, сам на себе не схожий. Він сказав, що прийняв рішення доживати віку у власному домі. Знайомі думали, що це просто тимчасова примха, але пройшло кілька місяців й старого не стало. Як тільки пригадала цю історію Ніна Григорівна, одразу сказала сусіду розвертатись та везти її додому:
– Хочу доживати віку у рідній оселі,- рішуче промовила вона.
Переконувати її у зворотному ніхто не став, та й марно це було б.
Жінка таки повернулася додому і проживши ще пів року, віддала Богу душу у рідних стінах. І п0мерла вона з посмішкою на губах..
