Мій дідусь дуже цікавий чоловік, останні чотири роки він збирав гроші собі на похорони. У його шафі був окремо складений чорний одяг та біля нього конверт з грошима, якими ми мали розрахуватись за послуги похоронного бюро.
Я завжди йому говорив, що не потрібно думати про погане, йому ще жити і жити та радіти життю. Дідусь погоджувався, але говорив нічого йому не купувати на дні народження, бо йому ще не довго залишилось.
Одного разу будинок по сусідству купила нова власниця. Звали жінку Валентина Іванівна, вона переїхала у село з міста, хотіла на старість відпочити від шуму. Але через декілька місяців зрозуміла, що уже не має сил виконувати роботу в саду і на городі. Мій дідусь почав їй в усьому допомагати. А потім вони закохались одне в одного. Через три місяці сусідка переїхала жити до мого дідуся.
Після того, як у нього з’явилась кохана, то він перестав говорити про похорони, став щасливіший, навіть з вигляду помолодшав на декілька років.
До бабусі я швидко звик. Вона виявилась дуже доброю та щедрою жінкою. А три тижні назад дідусь мені сказав, що хоче з Валентиною Іванівною одружитися. Я був дуже здивований, адже йому уже шістдесят дев’ять років.
Батько почав з дідусем сваритись і переконувати його, що він уже застарий для такого.
– Не сварись на мене, я колись в інший світ збирався і ви мені радили радіти життю. А тепер я щасливий і вам також не догодив. – відповів дідусь.
Старенькі люди ретельно планують весілля. Ресторан замовили, гарне весільне плаття, тамаду, музикантів і великий шоколадний торт.
– Я купив собі дуже гарний костюм, але якщо мені на весіллі стане погано, то не потрібно мене в ньому ховати. Там у шафі є речі для цього. – жартував дідусь.
Я довго думав де вони гроші на пишне весілля взяли. Виявилось, що вони потратили усі свої заощадження на похорони, бо тепер планують жити, а не в інший світ йти.
Я радий за них і бажаю їм довго життя та щастя. Вони на це заслуговують.
