З дружиною у шлюбі ми вже сімнадцять років. Одружились ми ще в університеті, мені тоді виповнилось двадцять років, а моїй дружині – двадцять один. Тесть одразу до мене погано ставився, все, що я робив йому не подобалось. Він говорив, що я погано роблю ремонт у квартирі, мало заробляю і навіть не вмію нормально приготувати собі їжу. Я не розумію, що він від мене хотів, адже мені тоді було лише двадцять років. Мені було дуже образливо і я постійно старався догодити Степану Івановичу.
Перші чотири роки ми жили в будинку тестя, а тоді переїхали у квартиру, яку я успадкував від дідуся. З батьком дружини ми бачились рідко і тому мені не доводилось постійно слухати його дорікань.
У своїй квартирі я відчував себе вільним, щасливим і я розумів, що тепер у мене буде все гаразд.
Ми з дружиною любили та поважали один одного. Після закінчення навчання в університеті ми обоє знайшли хорошу роботу. А потім Олена вийшла у декрет. Спочатку у нас народилась донечка, а через три роки – син. Але тесть завжди був незадоволений і вважав, що його дочка заслуговує на кращого чоловіка, ніж я.
Я стараюсь з батьком дружини майже не спілкуватись, тому зустрічаємось ми з ним тільки на свята. Коли ми приходимо до тестя, то навіть у свято він мене заставляє щось ремонтувати у його будинку. Таке враження, що я не гість, а найманий працівник. Я б ніколи так не поводився зі своїм зятем. Мені б було соромно заставляти його працювати у свята. Коли до мене приходять гості я їх саджу за святкову вечерю, а не кажу, що мені потрібно полагодити сантехніку, двері і косити траву біля будинку.
Я вважаю, що так не має бути гості мають залишатись гостями, вони не мають ремонтувати чужий будинок. Коли я приїжджаю, то й теща знаходить мені роботу: пересунути диван, дістати з верхніх поличок рушники і помити посуд. Мені образливо через їхнє ставлення до мене. Мені не важко допомогти батькам моєї дружини, але я не хочу бути їхнім рабом. Ми ж приїжджаємо не часто і хочеться хоч один раз сісти за стіл та поговорити, а не виконувати роботу.
У неділю в тестя було день народження і ми прийшли до них у гості. Ми з дружиною купили йому гарний подарунок та привітали його. Він покликав Олену сісти за стіл до інших гостей, а мені сказав відремонтувати двері до шафи. Мені було образливо і я зціпивши зуби пішов виконувати його забаганку. Усі розмовляли і їли святковий обід, а я працював. Лише після виконаного завдання мені дозволи сісти за стіл. Я вирішив, що в гості до тестя я більше не поїду.
А головне Степану Івановичу виповнилось шістдесят три роки і він може сам усе робити вдома. Коли мої друзі розповідають, що з тестями у них хороші стосунки, то я їм заздрю.
