Моя мама завжди хотіла мати внучку. А я вагітна уже другим хлопчиком. Не можу сказати, що мама з татом не люблять мого сина. Але треба було бачити вираз обличчя мами, коли вона почула, що у мене буде ще один хлопчик. Батько дуже зрадів, але мама, як би це м’якше сказати, була не в захваті. Вона при кожній нагоді запевняє мене, що ще не пізно і я встигну народити ще одну дитину. Не знаю, звідки у неї це появилося, але як на мене, головне аби дитинка здорова була, а хто, це вже не так важливо.
У мене ще є брат Олег. Нас з братом батьки ніколи не розділяли. Ми ніколи не були обділені увагою. Але брат молодший від мене на 6 років. Звичайно, в якісь моменти уваги йому приділялося трішки більше, ніж мені. Зараз нам обом вже за 20. Дорослі, обоє закінчила престижні університети й працюємо.
Нещодавно брат надумав одружитися. Щоправда, як то кажуть у народі, “по зальоту”. Але всіх переконує, що вже давно планував зробити своїй дівчині пропозицію. Але суть не в цьому. Його дівчина саме була на 6 місяці вагітності, власне як і я, коли виявилося, що у неї буде донечка. Я щиро раділа за брата й братову. Але найбільше раділа моя мама.
І за іронією долі, наші з братом діти народилася з різницею у 2 дні. Хтось би почув, подумав, що так і планувалося. Але ні.
З того часу я стала відчувати, як мама виділяє внучку поміж своїх внуків. Спочатку я старалася уваги не звертати, чоловік мене заспокоював і виправдовував маму, мовляв, вона так давно мріяла про це.
Але пройшов рік. Ми готувалися до дня народження. Оскільки діти народилися майже в один день, вирішили поки маленькі, святкувати разом, а дальше вже як діти захочуть. Так і спланували, вибрали заздалегідь один день, який підходив нашим сім’ям, замовили кафе, фотографа, фотозону і ще багато різного. Підготовка тяглась досить довго, впродовж місяця. Але ми з братовою все узгодили, з нас вийшла дуже хороша команда.
Проте, за кілька днів до свята подзвонив брат і сказав, що потрібно перенести вечірку. Коли я почула причину, ледь не заплакала.
Виявляється, моя мама вирішила зробити сюрприз внучці й організувати їй окреме свято. Мовляв, це ж тільки її день народження, чому вона має ділити його ще з кимось.
Мені стало так неприємно. Але й братові було ніяково. Я розуміла, що його провини тут немає. Мама знала, що ми вже місяць готуємося і все одно зробила все по своєму. Вона не розуміє, що таким своїм вчинком образила мене.
Брат заступився за мене, сказав мамі, що ми як запланували святкувати разом, так і будемо. Я йому дуже вдячна за це. З мамою найближчим часом я говорити не хочу. Вона не вміє цінувати того, що має у житті.
