У мене є молодша сестра Іванка. Їй 15 років. І нещодавно я дізнався, що вона вагітна.
Мама виховувала нас сама, батько покинув нас і пішов до її сестри. Такої зради вона не могла пережити та пробачити. Тому, ми, щоб не травмувати її, старалися з батьком не спілкуватися, хоч мама була не проти.
Мені вже 25, у мене є прекрасна дружина. Щоправда, діточок поки що немає, хоча обоє дуже хочемо.
Мама з сестрою живуть у великій трикімнатній квартирі, мама добре заробляє, та й зі сестрою проблем ніколи не було. Мама від того часу, як її покинув батько, почала влаштовувати своє особисте життя, зійшлася зі своїм старим другом. А моїй сестрі якраз 15, важкий підлітковий період, зв’язалася з поганою компанією. Мама не завжди могла впоратися з нею. Часто скандалили й не раз сестра приїжджала до мене, щоб переночувати.
Одного разу вона, приїхавши, повідомила, що вагітна. Ми з дружиною були в щоці. Куди їй дитина зараз? Вона ще сама дитина.
Я одразу подзвонив до мами, щоб з’ясувати, як таке могло статися. А вона мені й розповіла, що вже давно не може нормально з донькою спілкуватися, постійно сваряться, тому вона й перестала цікавитися її життям, мовляв, хай робить, що хоче. Але я підозрюю, що мама просто часу на неї не мала, в неї своє життя, дядько Іван. Вони купили ділянку з будинком у селі, планували там облаштовуватися. Одним словом, мамі було не до сестри.
Розпитавши Іванку про все, ми дізналися, що аборт вона робити не буде і що її хлопець (його до речі Андрій звуть) вже старший і планує виховувати дитину разом з нею.
Якби ж все було так добре, як собі уявляла моя сестра. Андрій п0кинув її на 7 місяці вагітності, вона ледь не втратила дитину, впала у депресію. Ми вже й не знали що робити. Вона народила чудову дівчинку і покинула її. У виправдання сказала, що ще занадто мала, щоб сама дитину виховувати. Хоча ні я, ні мама ніколи не покидали її, навпаки запевнили, що будемо зі всім допомагати.
Моя дружина не роздумуючи запропонувала усиновити дівчинку. Що ми й зробили. Тепер у нас є чудова донечка Іринка. З сестрою ми перестали спілкуватися. Не через те, що вона відмовилася від дитини, ні, вона сама обірвала зі мною всі зв’язки. Вона з мамою та дядьком Іваном переїхали у село.
Сестру я не засуджую. Хто з нас помилок не робив? Тим більше у її віці. Сподіваюсь, у неї все добре складеться у житті. Але відчуваю, що так, як раніше вже ніколи не буде.
