– Мамо, нам треба поговорити, як жінка з жінкою.
Шестирічна Марійка так пристально глянула на маму, що та не знаючи, що й казати запитала:
– Я не проти, а про що ти хочеш поговорити?
– Ти ще запитуєш? – здивовано запитала донька. – І не про що, а про кого, виправила її Марійка. Про людей треба казати “про кого” (помітно, що у школі чомусь їх таки навчають). Про чоловіків, звісно.
Мати з цікавістю поглянула на доньку. Якщо у першому класі вже запитує вже хоче обговорити чоловіків, то що ж буде до одинадцятого? Тому продовжила цей дивний діалог:
– Гаразд, розповідай, що тебе хвилює?
– Я ж кажу, не що, а хто! – знову уточнила донька – Мене хвилює наш татко!
– А, що саме ти маєш на увазі?
– Не чіпляйся до тата ночами!
Маму від цих слів, аж у жар кинуло. Вона стурбованим голосом запитала:
– Доню, а ти що вночі не спиш?
– Та сплю. Чесно-чесно, – стала запевняти маму – але доки засну, часто чую, як ти повторюєш татові: “Скільки можна за тим комп’ютером сидіти?! Вимикай вже! Ходи спати!”- Ти ж розумієш, що тато за комп’ютером не грається? Він працює, грошики заробляє. Потім іграшки мені дарує? Для чого йому заважати?
– Хух! – Зітхнула мама. – Звісно, доню! Ти маєш рацію. Я все зрозуміла. Обіцяю виправитись. Все домовились? Ти все, що хотіла сказала?
Все! – Радісно відповіла Марійка. – А тепер давай на стіл накривати. Зараз татко з роботи прийде.
Дівчинка швиденько розставила тарілки, щоб коли татусь прийде, одразу сісти з ним вечеряти.