Нещодавно гортала старий фотоальбом і побачила в ньому світлину зі свого дитинства. На ній — я, мій рідний брат Олег і ще купка сусідських дітлахів. А ще, краєм оком помітна старенька баба Мотря, або ворожка, як ми всі її тоді називали. Чому ворожка, я вже й сама не пам’ятаю, але суто зовнішністю вона була схожа на ворожок з дитячих казок. Напевно тому так і прозвали.
Баба Мотря була сліпа на одне око, згорблена, але слух мала відмінний. Чула буквально все. Не раз проклинала нас, що ми дражнили її ворожкою. Вона завжди сиділа на лавці біля своєї брами й пильно спостерігала за нами, чим наганяла на нас всіх неабиякий страх.
А одного разу сталася оказія, яка змусила нас ще більше боятися її.
В нашій компанії були дітлахи різної вікової категорії, ми тоді просто купкою всі по вулиці бродили. Найстарший серед нас був Андрій, мав 16 років.
Одного дня він притягнув з собою старий дідів мопед. “Ледве витягнув його, поки дід не бачив”, — хвалився Андрій. Він переконував нас, що дідо його вже давно не використовує і він вже майже згнив від старості, бо стояв у сараї під соломою. А заводиться тільки тоді, коли його сильно пхати й на ходу застрибувати.
Словом, ми оточили цей мопед і вже планували, як будемо розсікати на ньому по вулиці. Про якісь правила безпеки тоді не думав ніхто, бо Андрій був авторитет на вулиці. Якщо він сказав, що знає, як ним керувати, отже — знає! Домовилися по черзі пхати ззаду. Але в наші грандіозні плани втрутилася баба Мотря, яка ніби з-під землі виросла! Вона зі злобною усмішкою сказала:
— Сідайте-сідайте, але далеко не заїдете, ось там у рівчаку всі опинитеся.
Ми, звісно, тільки посміялися з її слів. Але вже через дві хвилини справді валялися всі в тому проклятому рівчаку! Ох і плачу тоді було!
Виявилося, що мопед дід все ж використовував і він був зовсім справний, а Андрій не вмів ним керувати. Мопед так рвонув, що той, хто не встиг вчепитися, одразу злетів, а решта — у рівчак. Добре, що все обійшлося переляком і подряпинами. Приземлення було досить м’яке. Але могло бути все набагато плачевніше.
Після цього всі дійшли висновку, що баба Мотря — провидиця! Ми її більше не дражнили й почали ще більше боятися. Але вже через місяць після того інциденту її не стало і я пам’ятаю, як ми всі щиро за нею горювали…
