— Та це ж не твоя дитина, Василь. Вона на тебе абсолютно не схожа. Усі робичі це бачать. Твоя дружина тебе обманула. Тобі потрібно її покинути, адже ти не повинен годувати чужу дитину, – ніяк не міг заспокоїтись батько Василя.
Як він міг таке подумати.
Василь ще й досі пам’ятав цю застріч з його дружиною Мариною. Це було ніби вчора, цей безкінечний дощ і єдине сухе місце, до вони опинилися лише двох. Він настільки розгубився, що навіть номеру телефону у неї не взяв.
Тоді він намагався згадати, що вона розповідала про себе. Здається, щось про книги. Про читачів. Тоді він обійшов усі бібліотеки і книжкові магазини.
Тоді він і зрозумів, що вона його доля, незабаром одружилися. Усі знайомі щиро дивувалися, адже уже навіть і не очікували, що цей гуляка колись одружиться.
Василь ні на кого не зважав, купив квартиру, зробив ремонт. Взяли в квартиру усі нові меблі. Попросив кохану звільнитися з роботи, щоб вона не напружувалася.
Домовилися, що звільниться коли завагітніє. Про дітей довго мріяли але, оскільки, Василь був уже в віці, у нього були проблеми зі здоровям.
Марина думала, що проблема в ній, але після численний досліджень, їй сказали, що вона абсолютно здорова і може мати дітей. А коли Марина делікатно натякнула, що може йому сходити перевіритись, то він лише відмахнувся.
Врешті-решт сталося диво і Марина завагітніла.
Дитина народилася на світ дуже слабкою. Батьки зробили все можливе, щоб дитина видужала і допомога лікарів подіяла. Ось тільки дівчинка ні на кого схожою не була. Друзі і родичі почали насміхатися над молодою парою.
На цьому випробування не закінчились. У донечки виявили спадкову хворобу. Марина і Василь запевняли, що в їх роду спадкових хвороб не було, але лікарі стояли на своєму. Казали, можливо, у когось з ваших батьків.
Тут уже Василь не витримав, пішов від Марини з донечкою. Скільки б Марина не запевняла, що це його дитина, Василь не змінив свого рішення.
А потім сталося нещастя – Марина загинула в атокатастрофі, водій випив зайвого і не впорався з керуванням. Марину не вдалося врятувати. Останнім проханням Марини було передати Василю те, що дитина залишилась одна.
Василь забрав донечку до себе. Дівчинку любив, знайшов лікаря, який зміг їй допомогти, і вона видужала.
Дівчинка підростала і з кожним роком ставала все більше схожою на свого батька.
