Степан мало що пам’ятав про батьків. Він згадував тільки один момент, який залишився у його пам’яті, коли батько разом з сумкою стояв біля дверей, а мама плакала та просила його залишитись. Степан стояв біля матері і також плакав, а жінка не звертала на нього увагу. А потім вона обняла сина, але це були їхні останні обійми. На наступний день мати дуже змінилась і хлопчик не впізнавав її. Жінка постійно кричала, скандалила і ненавиділа дитину.
З дітьми подруг Галина спілкувалась привітно, а ось до сина завжди ставилась погано. Вона посміхалась до них і могла їм купити цукерки, а на Степанові зривала всю злість. Хлопчик був їй замість прислуги і відчував, що мати його не любить.
Колись Галина була закохана у чоловіка з яким вони гуляли разом та мріяли про спільне майбутнє. Вона зустрічалася з ним три роки, а потім переїхала до нього жити. Жінці здавалось, що вона найчасливіша людина на землі.
А потім народився Степан. У сім’ї почались сварки, істерики і непорозуміння. Чоловік міг тижнями не ночувати вдома і ображати жінку. Галина плакала вночі в подушку і забувала про сина. Подруги приходили до неї у гості і допомагали доглядати за дитиною поки вона оговтувалась від сварок з коханим.
А одного разу чоловік не приходив додому місяць, а потім приїхав зранку і сказав, що йде до іншої жінки. З того часу Галина почала злитись на сина і не навижіти його через те, що він був схожим на батька.
– Ти мені життя зруйнував! – говорила до Степана мати.
Вона не приховувала від сина своєї ненависті, вона говорила про свої емоції відверто. Хлопчик не розумів у чому він провинився і чому його мати на нього злиться. Зрада чоловіка змогла знищити любов до сина.
Галина ніколи не стримувала себе і говорила синові все, що думає про нього. Вона розуміла, що дитина не винна, але Степан був копією свого батька і тому вона не могла себе стримати.
Через деякий час Галина відвела хлопчика у дитячий будинок і більше до нього не приходила. У той же день Степан став сиротою.
