Коли в моєї дружини помер тато, її мама дуже переживала втрату. Ми з Танею часто залишалися ночувати в неї. Але це незручно. Зранку мені на роботу потрібно, а це в інший кінець міста. Виходить, що вставати вранці потрібно в п’ять годин, щоб вчасно дістатися до роботи. Ми поговорили з дружиною і вирішили, нехай її мама поки що живе в нас. Коли звикнеться, перейде у свою квартиру. Запропонували, теща не відмовилася, а навпаки, зраділа.
Через два місяці вирішили здати квартиру квартирантам. Ніна Григорівна повідомила, що житиме в нас рік. З нею добре жити, вона не вмішується в наші справи, допомагає по господарству доньці. Так що коли минув рік, ні вона не згадує про переїзд, ні ми. А ще через рік у нас народився синок. Бабуся Ніна Григорівна допомагає доглядати його. Про переїзд і мова більше не йде.
Живемо всі разом десять років. Сину нещодавно виповнилося вісім. Нам добре, що в нас є така бабуся. Нещодавно говорили, щоб продати її й нашу квартири й купити велику трикімнатну. Мабуть, так і зробимо. Адже наразі не залишимо Ніну Григорівну одну. Ми звикли жити з нею і вона більше не зможе жити одна.
Коли складають анекдоти про тещу, я з такими людьми не погоджуюся. У мене найкраща теща. І скажу по секрету, всі мої приятелі заздрять мені.
