Моя далека родичка Віра росла в багатій сім’ї й ніколи ні в чому не була обділена. Батьки працювали за кордоном, а її й брата виховували бабуся з дідусем. Дівчина була красива, завжди стильно одягнена, непогано вчилася в школі. Здавалося, все буде як у людей: і гарний чоловік, і сім’я, і робота. Але сталося зовсім не так, як очікували.
Після закінчення школи Віра вступила в престижний ВНЗ, батьки мріяли, що вона стане юристом, вони допоможуть обладнати свій офіс і матимуть спокійну, забезпечену старість. Але, вихована у Вірі звичка мати все, що хочеш, не докладаючи до того ніяких зусиль, зіграла злий жарт і з Вірою, і з її батьками.
Вчитися дівчина не захотіла, а нічні клуби, ресторани й бари звели її з поганою компанією таких же, як і вона. Почала вживати алкоголь. Потім, коли набридло і вже не було такого ефекту, який очікувала, Віра спробувала наркотики. Спочатку легкі, а далі так, як завжди. Батьки спочатку не вірили, що їхня донечка — звичайна наркоманка. А потім було усвідомлення і відчай.
Раптом виявилося, що Віра вагітна. Хто батько — ніхто не знав.
Батьки дуже переживали. Але змусили народжувати. Навіть трішки зраділи, подумали, а може одумається, зміниться. Проте, не вийшло. Віра народила здорову дівчинку. Дідусь і бабуся, які надіялися стати опікунами для внучки так і не змогли цього зробити, хоч Віра залишила дитину напризволяще і пішла до своїх старих дружків.
Дівчинку добровільно взяв у свою сім’ю рідний брат Віри — Ярослав, який давно зрозумів, що з Віри нічого доброго не вийде, через вседозволеність і необмеженість у фінансах. Він, при тому, що виріс у таких же умовах, став порядною людиною. У проблемах сестри винив батьків, через що часто бували скандали й сварки.
У Ярослава була чудова сім’я, двоє діток, гарна й скромна дружина. Він працював, непогано заробляв і вони мали свою квартиру. Вірину дівчинку вирішили назвати Даринкою. Батьки полюбили її як рідну. Дитина росла хворобливою, часто підхоплювала вірусні інфекції, але батьки рук не опускали. Коли дівчинка хворіла, ночами, змінюючи один одного, вони доглядали її.
Даринка пішла в школу. Гарненька, дуже подібна на Віру, донечка весело розповідала про свої враження від школи. Батьки раділи кожному дню.
Але одного разу Даринка прибігла додому зі словами: “Тату, а хто така Віра? Якийсь дядько казав, що я Вірина, а не ваша.”
На Ярослава найшли неприємні спомини, бо він завжди вважав донечку своєю. Він зрозумів, що, напевно, треба сказати дитині правду саме тепер. Бо потім може бути гірше. Ярослав знав, що в такому випадку не треба говорити погано про її біологічну матір, щоб боляче не вразити дитяче серце. Тому, він посадив дитину коло себе, обняв її й почав спокійну розмову. Розказав, що та мама, яка її народила, називається Віра, що вона була дуже хвора і не змогла доглядати за маленькою дитиною. Але вона дуже любить Даринку (хоча насправді, мама і не згадувала про донечку жодного разу).
Даринка виявилася напрочуд розумною дівчинкою. Вона спокій вислухала тата, а потім тяжко зітхнула. Донька відчувала, як важко було татові про це говорити та, коли батько запитав, чи хоче вона зустрітися з мамою, Дарина весело заявила, що, коли виросте, стане юристом і вже тоді зустрінеться зі своєю несправжньою мамою.
Ярослав був дуже вдячний донечці за те, що більше про маму вона не запитувала і не згадувала. А може й хтось на вулиці розповів їй правду про її матір. Можливо.
Але я думаю, що любов, яку батьки дали Даринці, допомогли їй простити маму і відпустити її.
