Вона поступила в коледж, коли їй виповнилося 16 років. Худенька, маленька. Дівчина з багатодітної сім’ї, росла без батька.
— Ці туфлі купили мені в шостому класі, досі ношу, — оного разі зізналася вона.
Незважаючи на те, що дівчина носила старий одяг, завжди виглядала охайно.
В кімнаті гуртожитку вона жила одна.
Якось знайшла в холодильнику недопиту банку енергетика.
— Випиваєш? – запитую.
— Та ні, мене друзі пригостили. Я б не стала витрачати гроші на цю гидоту.
— А якщо я мамі скажу.
— Тоді вона скаже: пий так, щоб ніхто не бачив. І небагато.
Вночі працює на роботі в ресторані. Тобто підробляє посудомийкою.
Одного разу заходжу до неї в кімнату, а там висять шкарпетки. не схоже, що вологі.
— Випрала?
— Та ні – провітрюю, тиждень ношу, потім провітрюю.
Відразу згадалася кумедна історія про мого шкільного друга, який так труси носив: один тиждень лицевою стороною, інший – навиворіт.
Це ж треба, які люди бувають “винахідливі”.
В гуртожитку заведено, що студенти мають виносити сміття. Одного разу сталося так, що біля однієї з кімнат не винесли сміття.
— У мене для тебе є вигідна пропозиція. Винеси це сміття, а я тебе бутербродом пригощу, – пропоную їй.
— Взагалі я просто економлю.
Але взяла сміття і винесла. Коли вона повернулася, даю їй обіцяний бутерброд, який залишив собі на обід.
Через напіввідкриті двері в її кімнату помічаю скільки радості приніс зароблений бутерброд. Ходить така радісна по кімнаті, їсть бутерброд і аж підскакує від задоволення.
