Антон зустрічався з Мариною вже протягом декількох років, вони зустрілися на студентській вечірці. Марина вчилася на економіста, та мала великі плани, Антон ж розповів їй що вчиться в технікумі, та був на декілька років старше. Між ними з’явилася іскра, та вони почали зустрічатися. Все було добре, Антон спочатку задаровував її цукерками, та квітами, розповідав, що витрачав усю свою стипендію на це.
Марина почала звикати до того що її постійно їй щось дарують їй це було приємно, адже все своє життя, вона разом з сім’єю жили не багато. Жила лише з батьком який на своїх плечах тягнув її та хвору бабусю за якою потрібно було доглядати та купувати ліки. Те що ставало грошей на їжу і тому вона раділа, жодного разу не відпочивала в таборах, а тим більше за кордоном.
Одного разу, Антон запросив її до кафе що бувало рідко і завжди це було одне і те саме чомусь вони ніколи не ходили в інші. Марина була радісна що можна десь вийти, та відпочити від навчання. І в цьому кафе він їй освідчився, вона була рада та погодилася. Та через деякий час вона задумалася, що далі, і вирішила серйозно поговорити з ним.
- Яке у нас майбутнє? – прямо запитала вона
- Не розумію питання – відповів Антон.
- Ми одружимось, а що далі? Ти ж живеш в гуртожитку.
- Не хвилюйся цього року я вже закінчую та можливо навіть піду працювати на завод. А там вже не далеко і вдасться орендувати якусь недорогу однокімнатну квартиру. А якщо ні, то можна буде орендувати в гуртожитку там дешевше.
Деякий час Марина сиділа і щось обдумувала, та навіть не говорила, Антон в це час її не займав та чекав що вона скаже. Марина потягнулася до каблучки та почала її крутити на пальці обличчя її змінювалося.
- Хочу тобі сказати що на таке я не готова. – наважилася та відповіла вона. Та зняла кільце з пальця та почала передавати йому.
- Але чому я не розумію, ми ж кохаємо один одного.
- Так це правда я тебе кохаю. Але ти ж знаєш яке життя було в мене, ми з батьком постійно рахували кожну копійку, а якщо це буде і зараз так я вже не витримую цього. Хочу нормального життя, щоб не хвилюватися на рахунок того як прожити ще один місяць.
- Але ж нам треба буде лише трохи потерпіти, там ти закінчиш навчання та підеш на роботу, тоді ми зможемо знімати кращу квартиру.
- Я вже все обдумала.
Марина поставила обручку перед ним на стіл та пішла. Антон просто дивився їй в слід нічого не кажучи.
- Антоне Вікторовичу можливо закрити заклад щоб ви посиділи сам? – Сказав чоловік який підійшов до нього.
- Ні не треба, вона все ж не пройшла перевірку а було так близько, вже наступного тижня я хотів їй показати нашу квартиру. Трикімнатну в центрі, ну нічого я сумувати не буду це її вибір. Проблем в кафе немає ?
- Все гаразд можете не хвилюватися , та їхати.
Антон зібрав речі, та каблучку залишив на столі, вийшов та сів у свій автомобіль, на який завжди задивлялася Марина, бо він стояв припаркований на автостоянці поблизу кафе. Та поїхав додому
