У мене двоє дорослих доньок, яким ми з дружиною дали вищу освіту, купили їм по квартирі та ще й з внуками сиділи. Тепер я живу один, дружина померла декілька років тому.
Пенсія у мене дуже маленька, її ледь вистачає на їжу, а інколи після того, як придбаю ліки, то починаю економити.
Діти чудово знають розмір моєї пенсії, але ні разу не запропонували допомогу. Одного разу я заїкнувся про те, щоб вони наполовину оплачували комунальні послуги, оскільки квартира після моєї смерті буде їхня. Старша донька удала, що не почула, а молодша відповіла, що і свою квартиру ледве оплачує. Щось слабо в це віриться, оскільки вона кожного року відпочиває з сім’єю на дорогих курортах. У них обох є авто, на якому вони їздять на роботу, загальним транспортом користуватися не хочуть. Не розуміють, що так було б економніше.
Кожного місяця купують новий одяг, а на кишенькові витрати дітям дають більше, ніж моя пенсія. Мій сусід каже, що його діти допомагають йому з їжею, оплачують комунальні послуги, возять на море. Мені від цих слів стає образливо, оскільки я не менше, ніж він допомагав своїм дітям. Я раніше у нього завжди позичав гроші, а зараз мені соромно до нього йти, бо він запитає чому мої діти мені не допомагають.
Згадую, як ми з братом завжди допомагали своїм батькам, чим могли, приїжджали завжди з гостинцями, а ще купували їм на зиму вуголь і дрова, а потім і газ провели за свої гроші. Нам ніхто не натякав, що потрібно допомагати, ми самі про це знали, можливо, я не зміг правильно виховати своїх дітей.
Я б хотів переїхати до своєї молодшої доньки на рік-другий, здавати свою квартиру в оренду, щоб мати на старість, але боюся про це сказати. Квартира у них велика, ми б там всі помістились.
Не знаю, як інші пенсіонери живуть лише на одну пенсію, але мені не вдається, хоча я сильно економний. Поки була ще жива моя дружина, то продовжувала працювати бувши на пенсії та, замість того, щоб відкладати на старість, ми все віддавали дітям. Тоді їм гроші були потрібніші.
І ось як вони нам віддячили.
