– Навіть не думайте її хрестити! – сказала моя мама після народження донечки. – Якщо ви це зробите, то з нею може щось статися! Ми мало в це віримо, а вона сказала: “Ось ще згадаєте мої слова”.
Я звичайний собі український хлопець, моя дружина афроамериканка, батьки її проживають в Південно-Африканської Республіці. Моя дружина потрапила в Україну після того, як приїжджала на екскурсію, їй тут дуже сподобалось і вона вирішила залишитись. Тут проживає її далека родичка.
Декілька місяців тому у нас народилася донечка, ми вирішили її охрестити, оскільки плануємо залишитися тут жити та хочемо, щоб вона ходила в українську церкву, була громадянкою України.
Моя мама була категорично проти цього шлюбу, бо вона завжди йшла на поводу думки громадськості та тепер каже, що їй незручно перед родичами та знайомими. Ні на розпис в РАЦС, ні на виписку з роддому вона не прийшла, та ще й батька не пустила.
Останньою краплею стало те, що ми зібралися хрестити нашу донечку, мама почала мені кожен день телефонувати та виносити мозок. Придумала якийсь забобон про хрещення.
Каже, хай твоя дружина забирає дитину і їде туди, звідки вона родом. Сказала, що темношкіра внучка їй не потрібна і вона відмовляється від неї та що до нас вона ніколи не прийде в гості. Почала підбурювати проти нас родичів і знайомих. Образливо, що в донечки не буде бабусі, бо одна від неї відмовилась, а інша дуже далеко живе.
Не думав я, що так станеться, що думка інших людей зможе посварити мене з мамою.
