Я зараз на пенсії, часто люблю приходити до внуків в гості із запашними пиріжками. Я проживаю недалеко від автостанції, а там продають свіжі та смачнющі пиріжки, ось я і по дорозі до внуків завжди туди заходжу. Цей кіоск популярний не тільки у пасажирів автобусів, а й у людей з сусідніх будинків. Буває там така черга збереться, що хвилин 20 доводиться стояти.
Якось, купивши пиріжків я почув чиїсь крики.
— Джина, до мене!!! – Кричав молодий чоловік.
Я оглянувся і побачив, що на мене біжить велика тварина… З великими зубами, з рота капає слина, зростом буде вище мого пояса, величезна собака… А за ним біжить невеликого зросту хлопець. Видно, що він не зміг її втримати, бо по землі за псом тягнувся повідець. Не встиг я оговтатись, як собака підбігла до мене, вчепилася зубами за пакет з пиріжками, схопила зубами один та побігла собі далі.
Хазяїн собаки теж пробіг повз.
Стою, відходжу від цієї ситуації. Хвилин через двадцять підходить до мене той самий молодий чоловік. Він вибачився, запитав, скільки він винен за пиріжок та додав, що не зміг втримати свою собаку. Звичайно, та собака, напевно, важить, так само як її хазяїн.
Найцікавіше, що наступного разу ситуація повторилась. Видно, що собака з хазяїном часто гуляли біля автостанції. Знову Джина вкрала пиріжок, знову хлопець віддав гроші, тільки цього разу собака притягнула його за собою.
Я уже почав звикати до нахабної собаки, адже кожного разу ситуація відбувалася знову та знову. Тепер я купую на один пиріжок більше, в пакет його не кладу, а коли чую, що до мене підбігає Джина, кладу їй пиріжок в рот, потім повз мене пробігає її хазяїн та віддає гроші.
Дуже вже собаці сподобались пиріжки з автостанції.
