— Алло, до кого це я телефоную?
— Це баба Маруся, а ти хто, доню?
— Ваш син попросив до Вас подзвонити. Він на пішохідному переході збив дитину.
— О, Боже! Руслан? Як же він так? Він же…
— Так, ось таке нещастя. Збив і втік з місця злочину!
— Так він втік чи що?
— В тому-то і справа. А зараз його розшукує поліція.
— Людоньки, і що мені робити?!
— Я тому і телефоную! Ваш син Руслан просив терміново передати йому 40 000 гривень, щоб відкупитися. Тоді поліція діло закриє.
— Доведеться взяти з тих, що ми на похорон відкладали. Він не подумала за що хоронити мене буде?
— Але ж це Ваш рідний син!
— Так, Ви праві. А як же я зможу гроші передати?
— Продиктуйте свою адресу і до Вас під’їде таксі. Віддасте гроші таксисту і він відвезе їх прямо до вашого сина.
— А, тепер я все зрозуміло… А хіба можна довіряти тим таксистам. Сума немаленька. Набагато простіше було б з карти на карту перекинути, тільки на карти накладений арешт Виконавчою службою. Через порушення правил дорожнього руху, він штраф поки не оплатила!
— Тоді, бабо, переведіть на мою, а я все до копійки віддам, обіцяю.
— Передаси, точно? Не обманеш? А то зараз у світі таке робиться…
— Та щоб мені провалитися! Зуб даю!
— Ну тоді диктуй номер своєї карти.
— 4149………………………….
— ПриватБанк – це добре… Буде менша комісія. А у тебе є “Приват24”?
— Ні, а для чого?
— В нашому випадку якраз ні до чого. Продиктуй ще термін дії карти та код зі зворотної сторони, той, що під магнітною стрічкою, – просто сума дуже велика,– такі перекази проходять тільки з підтвердженням.
— Це як?
— Немає коли пояснювати! Мій син в біді! Я повинна терміново передати гроші! Давай бігом кажи!
— 11/24, 489.
— От і молодець. Все, відправила, чекай. Дякую за допомогу.
Бабуся поклала слухавку, потягнулась та погладила свій ноутбук:
— Ти ж мій годувальник! Скільки ж в цьому світі наляканих лохушок. Шкода, тільки, що мій син цього не бачить. Йому ще за ґратами 5 років за кібершахрайство відмотати залишилось… От він би мною зараз годився…
Потрібно буде сину передачку з нежданого доходу зібрати.
