Цій історії уже 15 років. Батьки наші вже все знають, тому можна і розповісти. Сталася вона з смоєю дружиною.
Ми чекали дитину, дружина лежала на збереженні — такий собі бонус перед безсонними ночами. З нею в палаті лежала завсім молода майбутня мама — 20 років, видно, що з багатої сім’ї, незаміжня, живе з батьками, цю дитину не планувала, сама ще як дитина, батька дитини і слід загубився — банальна ситуація, вона якось за це і не переживала, та вони з моєю дружиною про це взагалі не розмовляли. Якось повідомила, що дідусь не проти мати внука, а бабуся буде рада і хлопчику, і дівчинці. Вони з моєю дружиною довго разом лежали на збереженні, разом наїдалися перед сном смаколиками.
Одного разу був ранковий огляд і лікарка запитала і молодої майбутньої мами:
— Ви точно не передумали?
— Не передумала, — твердо відповіда дівчина.
— Після обіду заповните бланк, який принесе медсестра, і по закону буде можливість за 6 місяців передумати.
По словам моєї дружини, вона здогадалася про що йдеться, але випитувати не стала. Після обіду прийшла медсестра і принесла бланк, Мирослава (так звали дівчину) його заповнила. Тут моя дружина не витримала і запитала:
— А що це?
— Відмова від дитини.
— Але чому?! Ти ж не сама, батьки допоможуть, ти ще молода, зможеш виростити дитину. Не роби цього!
— Ще народжу! Зараз невчасно, дитина мені не потрібна!
“Настільки холодним був погляд, що аж мороз по шкірі пішов” – розповідала дружина.
Ні тобі жалю, ні сліз, вона дивилася прямо в очі моїй дружині не відводячи погляду, а дружина все чекала, що Мирослава заплаче і вона зможе її пееконати!
Але вона не проронила ні сльозинки…
З того часу моя дружина з нею майже не спілкувалася.
Одного разу вона зателефонувала мені і сказала, що хоче забрати ту дитину. Я з радісттю погодився. Зранку ми пішли до головного лікаря не знаючи як правильно відбувається процедура, яку ми задумали. Дружина сказала йому:
— Можна так зробити, щоб по документам я народила, а Мирослава – ні. Незнаю, як правильно. Тобто зробити так, щоб її дитина стала моєю?
Зважаючи на те, що у дружини був великий живіт через багатоводдя, можна було припустити, що ми чекаємо двійню. Там потім звалити все на апарат УЗД, типу старий вже, невірно показує.
Головний лікар аж рот від здивування відкрив, його очі стали великі і круглі:.
— Тобто як це? Це порушення закону, а не хочу через вашу забаганку потрапити до суду…
— А вам яка різниця! Будь ласка! Навіть, якщо дати народження дітей будуть різними, то обох дітей запишите одним числом! Чи ви дитину продати зібралися? — сказав я, а потім подумав, що це я даремно сказав тому, що ображений лікар відправив нас з кабінету.
Цієї ночі Мирослава народила дівчинку. Ми дуже надіялись, що в цієї дитини буде хороша доля. По телефону сказав дружині щоб сильно не хвилювалася і в першу чергу думала про себе і майбутню дитину.
А наступної ночі дружина народила нашого синочка.
Я сидів в палаті, тримав на руках нашого Дмитрика, а дружина відходила після родів.
В палату зайшов головний лікар:
— Ви ще не передумали?
Я відразу зрозумів про що він говорить і сказав:
— Звичайно, не передумали!
Так у нас нородилася двійня. Лежали такі двоє кумедних маленьких чуда, сопіли так смішно своїми маленьккими носиками.
Потім я зайшов до головного лікаря в кабінет і запитав як їм віддячити. Він дав мені листок формату А4, де був список всього необхідного:
– З вас всього по два, адже у вас народилася двійна, – весело відповів він.
Бабусям і дідусям про двійню нічого не сказали. Вони приїхали на виписку. А коли побачили двох дітей, аж ахнули… Бабусі почали плакати від щастя, а дідусь (батько дружини) почухав потилицю запитав:
— Ви ж одну дитину чекали? УЗД хлопчика показувало, ми йому вже футбольний м’яч купили, тепер ще й ляльку прийдеться купувати…
І ми всі щасливі великою родиною поїхали додому. По приїзді додому дідусі швиденько організували ще одне ліжечко для дівчинки, а бабусі на радощах накупували бантиків, спідничок і різних дівчачих штучок.
Ми ще й досі не розуміємо, як в роддомі все оформили, але нам все видали чітко, як в аптеці: бірочки, виписки, довідки про народження дітей.
Нещодавно двійнятам виповнилося по 15 років, ми святкували на дачі. Ми з дружиною вирішили, що тепер є нагода розтовісти батькам як насправді все було. Діти уже полягали спати, а ми ще сиділи біля вогнища в теплій родинній атмосфері. Почали згадувати виписку з роддому, потім плавно підійшли до цієї теми і розповіли нарешті все як було. У нас наче гора з пліч звалилася.
Тут тесть і сказав:
– Ну ви й інтриганти, це ж треба було 15 років мовчати! Ви зробили добре діло, хай Бог вам допомагає у вихованні дітей. Ми вами дуже гордимося. Ми виростили достойних людей.
