Сьогодні пішла в інший світ прекрасна людина, бабця Марія. Дорогою додому я постійно згадувала людей, які живуть в цьому селі не одне десятиліття. Жоден з них не міг зрозуміти, як ще зовсім молода тоді дівчина Марія, змогла зважитися на героїчний вчинок.
Особливо мене вразило, те що події відбувалися під час Другої світової війни, у 1943 році. У той час всюди панували голод та розруха. Люди вмирали від хвороб та виснаження, навіть не сподіваючись на порятунок.
Молода Марійка поверталася після нічної зміни з заводу. Вона дванадцять годин простояла працюючи. Зненацька почула тонесенький писк, навіть не одразу зрозуміла, що це дитина, звук ішов від її комори.
На вулиці люта зима. Ще й заметіль починається. Дівчина спочатку подумала, що це від голоду в голові паморочиться, от і привиділося.
Марія увійшла до хати та взяла відра, почала пробиратися до криниці. Проходячи повз комору, вона знову почула дивні звуки. Вирішила поглянути та обімліла. Виявилося, що поки вона працювала, хтось народжував у її будівлі.
Немовля лежало в сіні, завернуте в якесь ганчір’я. Це була дівчинка, гарненька та міцна на вигляд, але від холоду вже почала синіти. Породіллі поряд не було.
Невже хтось міг покинути рідну дитину?!! Та Марії не хотілося нікого засуджувати, адже в такий час обставини могли бути непередбачуваними.
Дівчина схопила немовля, прикрила його своїм легеньким пальто й понесла до себе.
Вдома закутала в тепле простирадло, затопила швиденько піч, і невдовзі по хаті почало розходитися тепло.
Марія гарячково думала, чим нагодувати маленьку. Вона згадала, в що в сусідів є корова, але молоко буде дістати важко. Там і своїх дітей багато.
В той час, коли люди не мали грошей, вони вимінювали продукти на різні корисні речі. На заводі давали продуктові картки на хліб і крупи. Вона вирішила, що буде вимінювати їх на молоко для дитини.
Згодом вона оформила документи на дівчинку та дала їй своє прізвище, вирішила не здавати в дитячий будинок.
Лише Бог знає, як Марія з Катрусею (так вона назвала дівчинку) змогли пережити війну.
Після того, як війна закінчилася, Марія вийшла заміж. У шлюбі з коханим чоловіком народилося троє синів. Микола любив Катрусю, як рідну. Чоловік з дружиною довго не розповідали нікому секрет появи своєї старшої дочки.
Жила родина дружно, згодом діти виросли та пороз’їжджалися. Але часто навідувалися, привозили онуків. А їх було аж дванадцятеро!
Загалом наша бабуся Марія прожила достойне, довге, повноцінне життя. Та хтозна, як саме воно склалося б, якби не врятувала вона свою Катрусю.
В житті ніщо не відбувається просто так, ніщо не проходить безслідно. Зло повертається бумерангом, а добро винагороджується в сотні разів.
Я розповім цю історію своїм дітям та онукам. Нехай знають, що герої були не тільки на фронті, і подвиг моєї бабусі Марії не менш героїчний.
