Ми з дружиною уже 5 років разом і весь цей час намагалися народити дитину. Лікунання і багаторазові ЕКО не допомогли. Просто моя дружина не може виносити дитину…
Ми наважились на усиновлення, зібрали всі необхідні документи і стали на чергу. “Тобто як на чергу?” — скажете ви, — “В дитячих будинках повно дітей!” Так, але ми хотіли взяти саме немовля. Ми хотіли пройти всі етапи батьківства з самого початку.
На таких діток черга велика. Навіть через знайомих просунутись по черзі вверх нам не вдалося. Кожного дня ми чекали, що пролунає дзвінок і нас покличуть прийти за довгоочікуваним немовлям.
В пріоритеті був хлопчик, але від дівчинки ми б теж не відмовились. Багато хто знав, що ми хочемо стати батьками, ми не приховували своїх намірів від рідних і знайомих.
Зранку пролунав дзвінок в двері. Я насилу встав з ліжка (була четверта ранку) і пішов відчиняти двері. Коли я це зробив, то дуже здивувався. Біля нашого порогу стояла брудна порвана сумка, а в ній загорнута в полотенце була дитина! В під’їзді уже нікого не було. Я швидко схопив сумку і заніс в будинок, щоб дитина раптом не замерзла, розбудив дружину.
Дружина дістала чисту простиню, ми розгорнули полотенце і знову зі мною стався шок – це був хлопчик! Крім того, було зрозуміло, що дитина щойно з’явилася на світ. Хлопчик був увась в слизу і крові, піповина була абияк відрізана, напевно, народився незрозуміло де…
Я зробив фото відразу, щоб зберегти час і якнайшвидше помити малюка і ми викликали поліцію. Нам з дружиною було страшно в руки брати таку крихітку, але нам все ж вдалося привести малюка в порядок. Потім я побіг в цілодобову аптеку за сумішшю.
До приїзду поліції ми вже були чисті, свіжі, нагодовані і загорнути в простиню. Поліцейські опитали нас, склали якийсь документ і сказали, що забирають малюка в дитячий будинок.
Як би ми не впирались, залишалось лише віддати дитину, а самим їхати якнайшвидше в адміністрацію і, крім своєї черги, оформлювати на цю дитину хоча б тимчасову опіку. “Ще може знайтися справжня мама малюка”, — сказав один з поліцейських. Так і зробили.
Поки ми збирались, я подумав, що, можливо, мама малюка теж знала про наші плани і саме під наші двері підклала дитину… Настільки дивною ця ситуація була…
Це питання давно мене хвилювало, аж тут я згадав, що в сусідньому під’їзді знімає квартиру молода дівчина. Приїхала вона з села, навчається в університеті. Така собі в тілі дівчина…в її поштову скриньку ще випадково наш лизт з опіки кинули, а вона його принесла… Може, вона не повненька була, а вагітна…
Я пішов до неї додому. Я тільки почав говорити, як вона відразу розплакалась і все мені розповіла: “Мама мене вб’є, як дізнається, все село на мене буде показувати пальцями, а я ще молода, це випадково сталося, а я бачила ваш лист і подумала….”
Я її заспокоїв, потім все дружині розказав, попросив дівчину написати відмову, щоб нам якайшвидше хлопчика усиновити, запевнив, що ми про нього подбаємо.
Маленький Богданчик тепер живе у нас. Наша мрія здійснилася, а його справжня мама переїхала, сказала, що не зможе бачити, як її дитина росте в інших батьків.
