В 90-ті роки я жив в Криму. Важкі були часи. Деколи замість зарплати видавали гречку. Часом не мали що їсти. І ось одного разу за невеликі гроші нам вдалося продати картину моєї дружини. На отримані кошти ми з дружиною купили небагато їжі і каву, я не міг жити без кави.
Плюс до того тоді ми з дружиною не ладнали і сварилися кожен день. Вона про мене мало піклувалася і я вирішив назло їй не ділитися з нею кавою, сховав її і пив сам. Ось такй собі дитячий садочок.
Вирішив заховати банку на шкафчику в кухні. А сам невисокого зросту тому добелося взяти стілець. Взяв банку в руки і вже майже поставив на шкафчик, як банка вислизнула з рук і впала вниз на підлогу. І тут відбулося найгірше. Я згадую той момент в уповільненному темпі. Ось, я уже бачу, як банка падає: “Нічого – підніму”. Але кришка в банки розкривається, і я бачу, як кава розсипається. Я і думаю: “Нічого страшного – підлога чиста. Зберу все на папір і пересиплю назад у банку”. Але кава розсипалась зовсім не на підлогу, а в суп нашого кота…
І тут я зрозумів, що це мені за жадібність і злість, а також за те, що думаю тільки про себе. Мені стало дуже соромно за мій вчинок. Я зрозумів, наскільки неправильно вчинив. Шкода стало не каву, а дружину – за те, що я погано до неї відносився. В момент, коли банка вислизнула з рук я був одною людиною, а коли кава висипалась в суп – іншою.
Я був засмучений і попросив у Бога пробачення за свою злобу. Якось заспокоївся, але настрій був зіпсований. Раптом задзвонив телефон. Телефонувала подруга моєї дружини, сказала, що дружина зараз у неї. І додала, щоб я теж приходив:
— Приходь обов’язково, ми чекаємо.
Я одягнувся і ледве переставляючи ноги пішов в гості. Написнув на дзвінок.
Відкрилися двері. На порозі стояла моя дружина і щось ховала за спиною.
— У мене для тебе дещо є! – сказала вона.
Раніше вона ніколи не робила мені подарунків. Що раптом сталося?
—Що саме? Я не заслуговую нічого, — сумно відповів я.
Вона дістала руку із-за спини, і я побачив таку ж банку кави, яка недавно впала і висипалась в суп. Я був дуже здивований і не міг повірити своїм очам. Лише згодом оговтавшись запитав:
— Чому? Як?
— Не знаю, — відповіла моя дружина щиро посміхаючись, — якось раптом захотілося тобі подарувати. Я ж знаю, як ти каву любиш.
Але я уже здогадався, чому дружина купила саме такий подарунок. Тому, що мої молитви були почуті. Можливо, ця ситуація сталася для того, щоб я подивився на себе зі сторони і став кращим.
А коли я зрозумів свою помилку – мені повернули каву. Тільки тепер я вже її не ховав, а поставив на видне місце.
