Ми з сестрою сироти, ми рано ними стали. Батьки розбилися на машині.
Батики розбилися на машині. Я старший, а сестра — меньша. Нас виховував дідусь. Він часто хворів, бо був уже у віці. Швидка допомога приїжджала до нас постійно. Дідусь потребував серйозного лікування і тому я швидко навчився розбиратися в ліках.
Майже всі обов’язки були на мені. Я був відповідальним і за діуся, і за сестру. Смерть наших батьків дуже сильно підкосила дідуся. Сестричка теж важко переносила смерть батьків. Вона весь час плакала, по дому не допомагала, за дідусем не доглядала, уроки вчити не хотіла. У неї сильно зіпсувався характер, стала дуже нервовою. Я шкодував сестру, постійно її заспокоював і намагався розрадити.
Довелося продати будинок дідуся, бо не було за що жити, ми стали жити в квартирі покійних батьків. Грошей постійно не вистачало, хоча ми і економили постійно і на всьому.
Коли я закінчив школу, то пішов вчитися на кухаря. Після закінчення навчання влаштувався в кафе неподалік нашого дому. Стало легше жити.
Через три роки ми знову залишилися одні, бо дідусь помер. Я став опікуном своєї сестри. Інколи провідати нас приїжджали далекі родичі. Лише я один ростив сестру. Вона виростала жахливою людиною — була дуже норовлива і вперта. Можливо, в цьому моя вина, бо я її жалів і багато чого дозволяв. А даремно. Сестра стала егоїсткою. Думала, що їй все можна і все зійде з рук.
Я дуже багато працював для того, щоб нам було що їст і у що одягнутися. На виховні бесіди з сестрою не залишалося ні часу, ні сил. Пізніше я дізнався, що сестра почала водитися з дівчатами з нашого двору. Вони не вирізнялися хорошою поведінкою. Сестра почала приходити пізно, від неї тхнуло перегаром. Ніякі мої розмови не допомогли.
Незабаром вона ніби заспокоїлась. Коли сестра стала повнолітньою, то заявила, що вона вже доросла і що сама буде приймати рішення. Я дуже цьому зрадів, тим більше, що вона вирішила припинити спілкуватися з дворовими дівчатами.
А через деякий час моя сестра щовечора почала кудись ходити. Завжди пізно поверталася і відразу зачинялася в своїй кімнаті. Її поведінка здалася мені дивною. Я подумав, що вона стала наркоманкою і дуже за неї злякався. Але це було не так.
Якось я повернувся додому і не побачив вдома телевізора і ноутбука. Коли повернулася сестра, то зізналася, що все продала щоб внести гроші в секту.
Я зрозумів чому вона стала така дивна: її хтось туди привів, її мозок чудово обробили і вона почала робити такі дивні речі. Сестра там така не одна, там багато учасників, які віддають в ту секту квартири, машини і гроші. Каже, що тільки в секті вона стала почуватися щасливою і вони замінили їй сім’ю, якої у неї ніколи не було.
А тепер вона вирішила продати свою частку в квартирі і , щоб залишитися тут жити я маю у неї викупити її частку. Жити вона зібралася в секті. Ніякі розмови і пояснення не допомогли. Як об стіну горохом. Сестра мене просто не чує, її розум ніби затуманений.
Нещодавн для оцінки нашої квартири до нас додому приходив рієлтор. Тепер я взагалі розгублений. У мене немає можливості викупити частку житла. Сестра ніби і не пам’ятає скільки я для неї зробив. Тепер у неї лише є її друзі із секти а брат ніби і не існує.
Здається, ніби виходу із ситуації немає. Чи взагалі реально переконати сестру не продавати квартиру? По закону вона має право розпоряджатися своєю часткою квартири. Не хочеться стати безхатьком, що ж робити…
От якби ми тоді не продали будинок дідуся. Але тоді це було необхідно і це був єдиний вихід із ситуації, що склалася. А тепер я навіть і не знаю як вирішити це питання…