З моєю дружиною ми познайомилися в університеті. Її звали Софія. Ми вчилися на різних факультетах. Ще з першого курсу почали зустрічатися, завжди були разом, не ходили на пари і брали від життя все. Потім разом перевелися на заочну форму навчання, бо влаштувалися на роботу. Зняли житло в орену і почали разом щасливо жити.
Коли ми уже були на останньому курсі, дружина завагітніла. Ми були безмежно щасливі! Одружилися через місяць, зіграли гарне весілля і стали чоловіком і дружиною! Усі одногрупники гуляли на нашому весіллі, тому весілля вийшло веселим і запальним.
Але, на жаль, наше щастя тривало недовго. Вагітність у Софії проходила важко і одного дня у неї почалась кровотеча, її швидко доставили в пологовий будинок і зробили екстренний кесарський розтин, дістали здорову дитину. Але від наркозу Софія не прокинулась. Я не міг повірити, що це зі мною відбувається. До останнього думав, що це сон. Одне життя Бог забрав, зате натомість дав інше. Тепер у мене з’явилася донечка, я її назвав Софійкою.
Цілий рік я не міг оговтатись від втрати. Але мені дуже допомогла маленька Софійка. Добре, що я маю про кого піклуватися.
Моя донечка як дві краплі води схожа на мою покійну дружину. І я дуже її люблю. Мама Софійки дивиться на нас з небес і охороняє нас.
Люди живуть не вічно і потрібно цінувати кожну мить. Вони повинні знати і відчувати що ви їх любите.
