Я сам родом з невеликого містечка. Якщо точніше, то з села. Мене виховували дідусь і бабуся. Батьків у мене не було. Поїхали на заробітки і не повернулись. Бабуся у мене буда добра, а от дідуся я дуже боявся. Він володів якимись екстрасенсорними здібностями і обманути його було абсолютно неможливо. Через те, я постійно трусився при виді його. Ні разу такого не було, щоб я його не послухався. Дідусь вмів вгадувати події наперед і говорив завжди абсолютну правду. У нього навіти прізвище було в селі дід Нострадамус.
До рідних він був суворим, але водночас справедливим. Любив мене і бабусю і, якщо було потрібно – все для нас віддати міг. Ми жили мирно і дружно, стояли один за одного. Більше нікого у нас не було. Друзів у мене не було теж. Через дідуся мене всі обходили і теж дещо побоювалися. Зверталися лише за допомогою, не більше. Ну то нічого…
В свої сімнадцять років я поступив до університету і поїхав жити в місто. Там я познайомився з дівчиною. Вона була дуже вродлива, добра і розумна… мала багато залицяльників, але обрала мене… Ми стали парою. Все дуже швидко розвивалося.
Одного разу вночі мені приснився дідусь.
–Мироне, ти що безголовий індик, увімкни мозок! – та як дасть мені стусана. Я аж прокинувся.
Я зрозумів, що дідусь сниться мені не просто так, але я до останнього надіявся, що я помиляюсь… Мені не давала спокою думка, що дідусь завжди правий.
–Рита, я думаю, що нам потрібно розійтися.
–Чому це? Мироне, ти не бачиш, що я кохаю тебе?!
–Я знаю, але так буде краще.
Ми довго розмовляли з Ритою, я не міг їй пояснити причину розриву, не міг знайти підходящі слова. Та і як би це виглядало: “Мій дідусь уві сні обізвав мене безголовим індиком, тому ми маємо розійтися”. Маячня…
Наступної ночі мені знову приснився дідусь. Ситуація з попереднього сну повторилася. Але додався ще пакет, який світився білосніжним сяйвом, він був таким теплим і невагомим і пахнув свіжісттю…
–Це тобі, тепер воно твоє, використовуй на благо. У Рити попроми пробачення!
Зранку подзвонив телефон. Дуже рано, ще й п’ятої не було. Телефонувала бабуся, вона плакала:
–Мироне, дідусь помер…приїжджай скоріше…
Я не міг в це повірити. Буквально тільки що ми бачились, я його так чітко чув і відчував його присутність, а тепер його немає…
Я дуже рідко плачу, але зараз я плакав… Я дуже любив свого дідуся. Він був таким сильним і чудовим. Завжди нас з бабусею підтримував. Він був єдиною опорою в моєму житті, я був розгублений і не знав як я далі буду жити без нього. Я швидко зібрався і побіг до виходу з гуртожитку. З Ритою поговорю потім…
При виході з гуртожитку стояла Рита і чекала мене.
Вона зустрічала схід сонця. Спочатку я дуже здивувався, а потім сказав:
–Рито, вибач мене, я теж тебе кохаю, але зараз маю бігти!
–Почекай, я з тобою!
По дорозі на вокзал я все розповів і знову несподівано для себе розплакався.
Рита мене втішала, всю дорогу їхами мовчки. Я був щасливим, що Рита поруч зі мною, я ледве її не втратив.
Коли ми приїхали – я відразу обійняв бабусю. Познайомив її з Ритою. Зараз, звичайно, був непідходящий момент, але так вже склалося…
Через декілька днів після похорону я повернувся в гуртожиток. Мені почалися снитися дивні сни, я почав відчувати людей, передбачати події, підказувати іншим людям що їм робити в тій чи іншій ситуації і зрозумів що було в пакеті…
–Слухай, Мироне… хочу тебе дещо запитати. Твого дідуся Максим звали?
–Так, а що…
–Думаю, що це він мені сьогодні снився…такий серйозний.
–А, тоді це точно був він! – я усміхнувся. – і що говорив?
–Що мені буде непереливки, якщо я тебе ображу!
Ми посміялися з цього сну і я в думках подякував дідусю за турботу.