Ми з моїм майбутнім чоловіком Віктором до одруження зустрічалися 4 роки. Разом жили 2 роки. Одружуватися ми не поспішали, бо обоє навчалися в університеті і не мали поки постійного доходу. Ми обоє розуміли, що при створенні сім’ї виникнуть нові клопоти і хотіли якомога надовше розтягнути це відчуття свободи.
Але коли дізналися, що я вагітна, то Віктор зробив мені пропозицію стати його дружиною. Незабаром ми одружилися. Виявилось, що шлюб – це нестрашно. Чому досі нам ніхто не розповідав, що буде так чудово жити разом у шлюбі? Ми дуже кохаємо один одного і щасливі разом.
Нам подарували дуже багато хороших подарунків на весілля. Але один з подарунків був надзвичайно особливим. Він на мене сильно впилинув і я не знала радіти йому чи плакати. Батьки Віктора подарували нам власне житло у вигляді квартири. Ніхто з нам такого подарунку не очікував. Два роки ми знімали житло, а тут раптом знімати житло уже не потрібно! Але радість моя тривала недовго. Наступного дня з’ясувалися нові обставини.
Стало відомо, що квартиру подарували не нам, а лише моєму чоловіку. Родичі чоловіка вважали, що я бідна і родина моя теж. І якби я не завагітніла, то вони б не розглядали мене як спутницю життя їхнього сина. Однозначно вони дали мені зрозуміти, що я повинна заслужити місце в їхній родині, а до того я просто дівчина, яка від нього залетіла.
Я це розумію, але чому ж одразу так принижувати? Ніхто не просив дарувати цю квартиру, це була їх ініціатива, але якщо вже на те пішло, то і мене потрібно прописати, чи не так? Слава Богу, що про це знаємо лише ми з Віктором і його батьки.
Я можу зрозуміти відношення свекра і свекрухи до мене. Ми поки мало знайомі і вони просто перестраховуються. Але якщо їх син до мене добре ставиться і ми уже більше, ніж 4 роки разом, то це хіба не означає, що мені можна довіряти? Можна ж було просто поговорити. Тим більше, що ми з Віктором уже збираємо гроші на перший внесок за іпотеку.
Ми з Віктором говорили і я просила його прописати мене хоча б тимчасово. Але Віктор залежний від думки батьків і тепер відчуває себе зобов’язанним в усьому їх слухатися через такий дорогий подарунок.
Я не очікувала такого відношення. Не звикла спілкуватися з людьми, які оцінюють інших по розміру гаманця.
Тобто якщо я не заробляю стільки, скільки й вони, то вважаюся гіршою, ніж вони? Так виходить?
Зараз ми з Віктором переїхали в подарованну квартиру і це питання ми більше не обговорюємо. Сказано було лише, що дитину, яка народиться – вони пропишуть в цій квартирі, а мене ні. А я ж потім піду в декрет і заробляти не буду – що тоді… Як вони тоді до мене ставитимуться? Може, я взагалі Віктору не потрібна? Народжу дитину, а там побачу що буде… Але, відчуваю, що буде мені дуже “весело”…
