А знаєте чому вже ніхто не дивується, коли подружжя розлучається? Я вам скажу. Навіть дуже детально і чітко поясню на власному прикладі.
Ми були одружені понад 15 років. Все було добре спочатку. Як і в всіх були сварки і непорозуміння.
У кого ж такого не буває?
У кожного буває поганий настрій, кожен може стати не з тієї ноги і зірватися на комусь…
Я все тримала на собі. Готувала їжу, прибирала, прала. Керувала сімейним бюджетом і тому подібне. Коли донька пішла в садочок – пішла на роботу. Тобто крім того, що я робила додалося ще 8 робочих годин. Я крутилася, як білка в колесі, щоб все встигнути.
Проте бувало, що я щось не дороблювала вдома: деколи було брудно, купувала готову їжу або напівфабрикати. Через те мій чоловік почав дратуватися. Спочатку говорив спокійно, але потім зривався на крик. Чергова сварка дуже на мене вплинула, я стала безхребетною амебою… Тобто існую собі у просторі, нічого конкретного і яскравою не несу в цей світ. Коротше кажучи – ніяка. Дивилася на своїх подруг і бачила яскравих, усміхнених і впевнених в собі жінок. А чим я гірша?!
І невдоволення почало наростати у вигляді болю у грудях. Мої очі перестали випромінювати кохання до чоловіка і радість від життя. Я пустила все на самотік. Перестала звертати увагу на чоловіка взагалі. Донька дорослішала, роки йшли вперед. Я навіть не встигла помітити як вона стала такою дорослою і розумною.
Одного разу чоловік зібрався з друзями на риболовлю.
Він не попросив, а просто наказав наліпити їм пельменів. Я відповіла, що хай сам для своїх друзів і готує і що я тут ні до чого. Тоді він казав, що він головний в нашій сім’ї і я повинна йому підкорятися!
І тут він дав мені ляпаса. Вперше за стільки років. Всяке було, але такого – ніколи. Це вже перейшло будь–які межі.
Потім він розвернувся і пішов але не взяв з собою ключі від машини. Я сильно розплакалась, до мене підбігла донька і почала заспокоювати:
–Мамо, що сталося? Все добре? Чому ти раніше йому не казала як тобі важко? Ти ж стільки сил витрачаєш, щоб нам було комфортно! Я вже доросла і розумію тебе! Не потрібно жити з татом тільки заради мене! Я завжди тебе підтримаю, будь–яке твоє рішення! І якщо потрібно, то піду з тобою!
Потім ми почули, як грюкнули двері. Це чоловік повертався за ключами і все чув.
Я ще більше розплакалась. Розуміла, що рано чи пізно це мало статися, але скільки сил було покладено на те, щоб зробити життя сім’ї щасливим. Не врахувала я лише того, що потрібно і про себе подбати. Ми з доньокою зібрали свої речі і поїхали з дому. На телефонні дзвінки чоловіка ні я, ні донька не відповідали. Згодом він почав слати смс, в яких просив пробачення за свою поведінку, пояснював, що не хотів показатися друзям підкаблучником, запевняв, що цього більше не повториться.
