Сьогодні наша з дружиною річниця і я знову один. Аня знову тусить з подругами в караоке, а на мене їй наплювати. Для чого було казати, що ми проведемо цей вечір разом? Та і чому я двуюся ратом, це ж уже не перший раз.
Я вже дістав гроші, щоб розрахуватися з офіціантом, як раптом мене покликали.
-Юра, це ти? Ти зовсім не змінився, такий же молодий…
Я повернувся і побачив Віку. Я не міг сказати ні слова. З самого випускного ми з нею не бачились. Навчалися разом з першого класу, навіть зустрічалися… А далі… Вона залишила мене одного і нічого мені не сказала.
Я не знав де вона. Коли прийшов до неї додому, то її тато сказав, що Віка поїхала за кордон навчатися. Сіла на літак і полетіла.
Я дуже близько до серця сприйняв ці слова. Зовсім не міг зрозуміти чому вона так зробила. Їй назло через декілька місяців я одружився з її найкращою подругою. Вона декілька років за мною сохла, всі про це знали і Віка в тому числі. Але ненадовго її вистачило, тепер їй подруги цікавіші. Я прожив з неї довгий час, адже поважав її як жінку.
Коли я побачив Віку, то відразу згадав все, що між нами було.
Наші вечірні прогулянки. І її красивий голос. Невпевнені обійми і обіцянки завжди бути поруч. Але я зробив вигляд, ніби її не впізнав. “Ви до мене звертаєтесь? Пробачте, ми знайомі?”, – сказав я.
Тоді я був переповнений гордісттю і злістю. Як вона може після всього того, що між нами було, після того, як вона безслідно зникла покинувши мене, так спокійно до мене звертатися?! Віка посміхнулася і сіла за стіл. Говорила ні про що, не згадуючи про минуле. Такі собі розмови типу: де ти, що ти… І коли в розмові настала незручна тиша, то сказала:
—Пробач, що поїхала, я не мала іншого виходу.
Я не мав бажання розпитувати про те де вона була весь цей час і чим займалася. Сказав, що це більше не має значення. Занадто багато часу пройшло. Я одружився, живу в достатку і щасливо. А що було б якби вона не поїхала уже ніхто і не дізнається.
Віка перебила мене і сама розповіла про те, що мене хвилювало. Виявиося, що у неї померла бабуся і вона поїхала на її похорон.
“Батько мій тебе не любив і сказав, ніби я поїхала на навчання, щоб ти від мене відчепився. Він не міг тебе зрозуміти, ти здавався йому таким добрим і людяним, що його аж бісило… Коли я повернулася, то ти вже одружився… І я знову полетіла за кордон.”
Я наче прозрів. Не знаходив слів, щоб щось сказати. Віка теж мовчала. Як одна людина може зламити долю двом закоханим…
Я сказав, що нам краще прогулятися. Ми йшли вздовж набережної довго розмовляючи. Віка так і не вийшла заміж. Живе сама, працює за спеціальністтю. Сказала, ще що довго не могла повірити в те, що я одружився з її найкращою подругою. Вона декілька разів приїжджала на Батьківщину щоб поговорити зі мною, але так і не наважилась. Батька ще й досі не пробачила. Цього вечора ми зустрілися випадково, вона не могла не привітатися.
Цілу ніч ми гуляли по набережній. Згадували шкільні роки, багато сміялися. Я ніби знову опинився в шкільних роках. Я зрозумів, що не забув тих почуттів, які в мені були по відношенню до Вікторії.
І я бачив взаємність.
Дружина ні разу мені не зателефонувала. Можливо, навіть ще не повернулася… Не очікуючи від себе я прийняв рішення, що більше не буду зі своєю дружиною.
Я бажаю прожити те життя, яке в нас вкрали. Тоді я написав дружині, що більше не прийду, Віка взяла мене за руку і більше ніколи не відпускала.
