Ми з другом вчилися разом в університеті, були одногрупниками. Так сталося, що ми одружилися майже одночасно і нашими дружинами і вони теж були одногрупницями. Ми всі четверо були перекладачами.
Ось і залишились позаду студентську роки і почалося доросле життя. Ми продовжили наше спілкування, разом ходили в кіно, на каток і на дискотеку. Їздили на екскурсії, ходили в гори, відпочивали на морі. Часто наші зустрічі були випадковими, ми опинялися в один і той же час в одному місці.
Потім у нас народився син і я, щоб забезпечити сім’ю усім необхідним, почав багато працювати. Я з усіх сил старався, щоб у моїй сім’ї було все найкраще. Дружина теж підробляла.
Вона у мене творча особистість і почала займатися нарощенням нігтів на дому. Дуже вже їй подобалася ця справа, особливо їй до вподоби було їх розмальовувати.
З часом у неї з’явилися постійні клієнти, які приводили до неї на манікюр своїх знайомих. Так база клієнтів постійно зростала. У вільний час готувала смачні страви, пекла печиво і пригощала ним своїх клієнтів. Робила вона свою справу з любов’ю, а отже і дуже добре.
Так пройшло кілька років. Все йшло добре, у нас почали з’являтися грошові накопичення. Але головним нашим багатством були діти, крім синочка у нас ще народилося дві донечки. З різницею в рік, на цьому ми вирішили зупинитися.
На зароблені гроші ми купили земельну ділянку і побудували на ній будинок.
Повільно але впевненно ми його облаштували для життя. Незважаючи на рутинні монотонні справи ми зберегли теплі почуття один до одного.
Одного разу до моєї дружини зателефонувала її подруга, ї одногрупниця, яка вийшла заміж за мого одногрупника Михайла і запропонувала зустрітися щоб згадати студенські роки.
Ми з радісттю погодилися і запросили їх до себе додому. Накрили багатий стіл в дворі, розпалили мангал, насмажили шашликів. Вони прийшли разом із своїми дітьми і наші діти бавилися на вулиці раціями. Потім дружина попросила мене допомогти їй дещо зробити на кухні і ми пішли у дім.
Наш старший син залишив свою рацію увімкненою на кухні, а друга рація була на вулиці теж увімкнена, діти поставили її біля наших гостей.
Так випадково ми багато чого нового про себе дізналися. Наші так звані друзі, почали нас обговорювати за нашою синою, не знаючи, що ми все чуємо за допомогою рації. Мій одногрупник назвав мене альфонсом, який живе на всьому готовому і ходить на роботу, щоб тільки просиджувати штани. А стіл ми накрили такий тільки для того, щоб викликати заздрість у них. І що ніби ми їх за людей взагалі не вважаємо і так далі…
Далі вони почали будувати плани про те, як підставити мене на роботі.
Ми доробили свої справи на кухні і повернулися до гостей. Зробили вигляд ніби ми нічого не чули і поводили себе так, як звичайно. Продовжили наше спілкування, навіть старалися посміхатися. Дружина навіть жартувала.
Через декілька днів наші колишні друзі почали втілювати свій підступний план в життя, але я мпіймав їх на гарячому і у них нічого не вдалося.
Звичайно, було дуже неприємно бачити, як колишні друзі, з якими ми провели стільки хороших моментів і яким ми так сильно довіряли, через заздрісь перетворилися на підлих і підступних людей.
І хто кого тепер за людей не вважає? Ця ситуація навчила нас тому, що навіть друзям не можна довіряти.
