Коли Сергій сказав батьку, що одружується, батько надзвичайно сильно зрадів.
Але коли з’язувалося, що наречена з багатої сім’ї, то щастя перетворилося на занепокоєння. Звичайно Петро Миколайович хотів для сина щастя, але разом з тим він розумів, що сину буде непросто, адже вони їм не рівня. Готував себе до того, що сину доведеться нелегко. Заперечувати проти цього шлюбу не став і через півтори року молоді люди одружилися.
Дружина Петра Померла, коли хлопчик пішов в перший клас і чоловік виховував сина один. Усе життя Петро Миколайович важко працював аби у його сина було все необхідне. Незважаючи на те, що Сергій не вдягався модно і не мав сучасного телефону, зате він здобув хорошу освіту. Хлопець вивчився на лікаря.
Звісткою про одруження Сергій застав Петра Миколайовича зненацька. Його заощаджень не вистачало для проведення такого весілля, яке пропонували багаті свати.
Це батько Сергія дуже чітко зрозумів під час першого візиту в гості до майбутніх родичів. Батьки нареченої були дуже зарозумілі і при будь-якій можливості тикали носом Петра Миколайовича, звертаючи увагу на його фінансове становище.
— Свате, складається враження, що Ви тиждень не їли, он як на їжу кидаєтесь! Звичайно, хто б сумнівався, Ви, напевно в житті не бачили таких делікатесів, хіба що на картинці! Що скажете про нашу квартиру? Тут стоять лише дизайнерські меблі!
Петро Миколайович відчував себе не в своїй тарілці від такого ставлення, нічого крім вихваляння не чув. Але заради сина вирішив що потерпить.
Нарешті настав день весілля. Довелося позичити гроші у родичів, щоб придбати костюм нареченому. Придбали недорогий, але красивий костюм, бюджет був обмежений. Собі нічого з одягуне купив, бо грошей не вистачило, одягнув те, що було.
Святкували весілля в надзвичайно розкішному місці. Було запрошено багато гостей, а батьки нареченого увесь свій час витрачали не на них, а на Петра Миколайовича, їм було надзвичайно весело підходити до нього, щоразу наголошуючи, що лише завдяки їм цей банкет вдався таким пишним. Проте насправді вони заплатили лише за своїх гостей, а Петро Миколайович платив за гостей зі сторони нареченого. Їх було всього двадцять. Батьку нареченого довелося впродовж року працювати на двох роботах, щоб відкласти гроші на весілля.
В самий розпал батьки нареченої вирішили привітати молодят:
— Ми даруємо молодим порарунок їхньої мрії. Це сертифікат, за допомогою якого ви зможете придбати такі меблі, як у нас. Це меблі від відомого дизайнера! Справжнісінький ексклюзив! Вітаємо!
Гості голосно зааплодували.
— Такий неперевершений подарунок! Кращого годі й уявити, — захоплено вигукували гості.
Наступним гостей вітав Петро Миколайович. Гості не очікували від нього шикарного подарунку, адже знали про його фінансове становище, тому і слухали його неохоче.
— Сьогодні я віддаю найшінніший мій скарб – мого сина, бережи його. Бажаю вам сімейного щастя і діточок побільше! — чоловік ледве стримував себе, щоб не заплакати. Потім дістав із кишені ключі від квартири і віддав молодим. – Це ваше нове сімейне гніздечко – квартира, куди ви зможете поставити дизайнерські меблі.
Настала тиша, гості повідкривали роти, а свати аж почервоніли від злості. Це було дуже несподівано.
Але ніхто з них не знав, що насправді ця квартира належала матері Петра Миколайовича. Він її забрав жити до себе, бо вона уже потребувала особливого догляду в зв’язку зі станом здоров’я.
Ця історія в черговий раз ілюструє наскільки гроші не є важливими в нашому житті!
