Я дуже давно не бачив власного сина. Павло переїхав у місто. У нього уже дружина і двоє дітей. Він багато працює, тому ми рідко бачимось. Давно уже в село не приїжджав, я його розумію. Справа в тому, що він звик до кращого життя. Туалет на вулиці, щоб помитися потрібно гріти воду і виливати в тазик. Тому, коли настав День народження сина, я сам до нього поїхав.
– Купи собі гарний одяг! – говорили сусіди.
Віддавши останні заощадження, я придбав для себе гарний одяг. Але чого не зробиш для улюбленого сина.
Дістався до міста аж під вечір. У Павла є авто. Я думав, що він мене забере, але цього не сталося.
– Тату, ти вже приїхав? Пробач, не можу тебе підвезти. Я складаю стіл для гостей і допомагаю дружині. Вже скоро гості будуть на порозі. Давай я тобі розповім як до нас дістатися? – протараторив син.
Спершу я образився, але потім зрозумів, що син дійсно зайнятий. Він весь час на роботі, діти малі у нього.
І я почав добиратися самостійно, десь за годину дістався. Заблукав, правда, трішки, адже місто мені незнайоме.
Вдома у Павла було уже багато гостей, було дуже шумно і весело.
Двері мені відчинила красива жінка, дружина Павла. Вона щиро мені посміхнулася. Допомогла мені роздягнутися і повела мене в спальню дітей. Гості сиділи в залі. Я дуже здивувався, але пішов у кімнату.
Потім прийшов син і приніс мені їжу. Павло пропосив мене сидіти тихо в кімнаті і не шуміти поки гості не підуть.
У мене сильно зіпсувався настрій і я так просидів цілий вечір. Нічого не їв і не пив. Коли прокинувся, то в квартирі було порожньо – всі порозбігалися по своїм справам. Павло з дружиною пішли на роботу, а діти в школу.
Мені й досі було образливо. Вирішив, що запитаю у Павла чому він так вчинив тоді, коли він повернеться з роботи.
Квартира у них чудова: велика, хороший ремонт і повно техніки. Я навіть до чогось доторкнутися боявся, аби раптом не наробити біди. В холодильнику було дуже багато їжі. Але я нічого не їв, бо не знав що можна брати а що ні. То зробив собі чаю. Боявся навіть подзвонити і запитати, а раптом Павло зайнятий а я його тут турбую.
Після обіду повернулися зі школи внуки. Почали щебетати, розповідаючи про свої успіхи, показували малюнки, читали книжки. Ми незчулися, як настав вечір. З роботи повернулися Павло і його дружина.
Сіли вечеряти, син подякував за подарунок, запитав чи я до них надовго. Я сказав, що два-три дні погостюю і поїду. Павло кивнув і сказав, що сьогодні просить мене теж посидіти в кімнаті, бо до них прийдуть друзі.
– Я вам заважатиму? – запитав я.
– Чому ти так вирішив? – здивувався син. – та ні, просто тобі з нами буде нецікаво! Ми говоритимемо про сучасні речі. Тобі буде сумно і ти втомишся.
Я погодився, а що було мені робити. Цілий вечір знову провів у кімнаті. Коли гості розійшлися, я вирішив піти на кухню. Я випадково почув, як син сказав:
– Він ще тільки один день побуде і поїде, потерпи.
Це мене дуже сильно образило. Зранку я поїхав на вокзал. Дорога додому була такою приємною і швидкою.
Нарешті я відчув себе комфортно. Тут мене ніхто не соромиться і тут мені раді. А син мені навіть не зателефонував…
