Коли я пішов у школу, мого батька не стало. Нам з мамою було нелегко. Ми підтримували один одного як могли. Я рано подорослішав. Саме тоді я зрозумів, що мама не буде вічно одна.
Впродовж двох років ми прожили вдвох, а потім мама на роботі познайомилася з чоловіком. Цей чоловік мені відразу сподобався. Звичайно, він не був схожий на мого покійного батька, але теж був хорошою людиною. Я знав, що мама з ним щаслива. Коли Віктор прийшов знайомитись – я не заперечував. Я накрив на стіл і ми почали знайомитись.
У Дмитра теж був син. Він був молодшим за мене, звали його Кирило. Я був радий, що в мого вітчима є дитина. Тепер у мене буде зведений брат, це чудово! Тепер нас четверо. Ми з Кирилом не сварилися, я старався не починати конфліктів, щоб не засмучувати маму. Все було добре.
Коли мені виповнилося чотирнадцять років, мами теж не стало. Виявилося, що мама була хвора на рак. Вона дуже болісно пережила смерть батька і це вплинуло на її здоров’я. Це був черговий удар, але я сподівався, що буду жити з вітчимом.
Але, на жаль, я помилився. Мама так сильно кохала Віктора, що переписала квартиру на нього. Вона справді думала, що вітчим про мене попіклується. Я теж так думав. Віктор відвів мене на кухню. Він тихо сказав, що з двома дітьми йому буде важко і що тепер я буду жити з тіткою. Це була неприємна несподіванка.
Я був мало знайомий зі своєю тіткою Ларисою. Бачив її всього декілька разів у житті. Вона була для мене чужою. Я дуже погано себе відчував. За цей час я звик до Віктора і дуже з ним поріднився.
Тітка Лариса була рішуче налаштована і сказала мені, що відвоює для мене цю квартиру. Вона почала багато і довго ходити по різним інстанціям. Пройшло ще декілька років. Я жив з тіткою, Віктор з Кирилом у маминій квартирі. Лариса витратила значну суму коштів на судову тяганину. Це не давало ніякого результату, але вона не здавалася.
І ось мені вже виповнилося шістнадцять років. Настав час вступати до університету. Гроші потрібні були на репетиторів, але всі витрачалися на суди. Я сказав тітці Ларисі, що вже досить займатися квартирним питанням. Вже декілька років вона все бігає з паперами по інстанціях, світу божого не бачить. Я дуже їй вдячний за те, що вона не залишила так просто цю ситуацію і намагалася боротися, але час уже все забути та рухатися далі. Тітка Лариса погодилась і жити стало легше.
Життя потекло спокійною річкою. Я вступив до університету, закінчив навчання, влаштувався на роботу. Там я познайомився з чудовою дівчиною. Закохався в неї, моє кохання виявилось взаємним. Лариса підтримувала мене на кожному кроці. Вона давала мені поради та ділилася своїм досвідом.
Коли моя дівчина завагітніла і ми не знали що робити, тітка Лариса підтримала нас і ми створили сім’ю.
Після того, як дитина народилася, тітки Лариси не стало. Це була моя уже третя втрата близької людини. Вона багато чого для мене зробила, я навіть і не знаю, що зі мною було б, якби не тітка Лариса. Навіть після смерті тітка Лариса мені допомогла.
У нас з дружиною не було власного житла. Моя дружина батьків не має, а у мене житло забрали. Але тітка Лариса заповіла мені квартиру, дачу і частину землі.
Лариса просто неймовірна. Я ніколи не просив її переписати на мене її майно, адже у неї теж є діти і я навіть на це не сподівався. Як виявилось, діти були не проти. Вони чудово жили, мали своє житло і на майно тітки Лариси не претендували. Навпаки, вони дуже раділи, що тепер у мене з’явиться власне житло.
Я все життя буду вдячний тітці Ларисі за те, що вона для мене зробила.
