Я уже довгий час працюю лікарем, але таке бачу вперше. В лікарняній практиці іноді трапляються такі речі, у які важко повірити.
Минулого місяця якраз стався такий випадок. Тоді була моя зміна і в цей вечір доставили дівчинку в важкому стані, вона втратила багато крові через численні переломи. З нею разом приїхали батьки та старший брат.
Вони й розповіли мені що сталося.
Вони їхали на автомобілі на море, була злива і через це машину занесло і трапилась аварія. Батьки та хлопчик майже не постраждали, лише відбулися великим переляком, а от дівчинці не так пощастило. Сталося так, що авто вдарилося саме тим боком, де і сиділа дівчинка…
— Вікторія Сергіївна, у нас невідкладна ситуація, — стривожено сказала медсестра, — дівчинці потрібне переливання крові, а у нас в запасах такої групи немає. Потрібно перевірити яка група крові в батьків і брата дівчинки.
Стало зрозуміло, що без переливання крові врятувати дівчинку шансів мало, а оперувати потрібно негайно. Ми перевірили групу крові батьків, у них була така група, яка не співпадала з групою крові дівчинки. Потім ми перевірили кров брата постраждалої – і, на щастя, вона була така ж, як і у дівчинки.
Отримавши результати аналізів я підійшла до батьків і хлопчика, вони були у відчаї, ледве трималися. Я присіла біля брата, який ледь стримував сльози, запитала як його звати та розповіла йому про ситуацію, що склалася:
— В цій жахливій аварії твоя сестричка дуже постраждала, Максиме. Ми будемо робити їй операцію, але щоб її пережити, твоїй сестричці потрібна кров. Тільки твоя кров їй підходить, а іншої у нас немає. Ти можеш допомогти своїй сестричці, віддавши свою кров.
Хлопчик замовчав, потім подивився на батьків і сказав:
— Звичайно я віддам. Тільки, щоб Марійка одужала, я потерплю, навіть якщо буде боляче.
Батьки порадились, підписали згоду на здачу крові, хлопчик перелякано підійшов до них і сказав:
— Я вас дуже люблю! Дякую за все, що ви мені купували і чого мене навчили, пробачте за те,що був неслухняним, — він був такий рішучий і сміливий, – Ви у мене найкращі! Пам’ятайте про це.
Максим з медсестрою пішли в маніпуляційну для збору крові, а я побігла в операційну. Не можна було втрачати ні хвилини. Цілу ніч ми оперували дівчинку і вона вижила. Я пішла провідати братика, який відпочивав після збору крові. Він лежав на лікарняному ліжку такий виснажений і втомлений. По його очах було видно, що він чогось боїться.
— Ти чудовий братик! — сказала я йому. — Твоя сестричка буде жити завдяки тобі.
— Я зробив те, що повинен. Скоро я помру? — запитав хлопчик.
— Ні, усміхнулася я, – від переливання крові не помирають, ти будеш довго жити.
Ви б бачили очі Максима, він дійсно думав, що віддасть своє життя для порятунку сестрички. І як же сміливо він тримався, вважаючи, що після здачі крові він помре. Тому він і прощався з батьками та просив пробачити за непослух. Тепер все стало зрозуміло.
Тоді не було часу все детально хлопчику пояснити, ми всі були надто зайняті порятунком його сестрички, та і він не ставив зайвих питань, просто зробив те, що вважав на той момент важливим.
Я захоплююся його героїзмом.
