Сьогодні мені зателефонував мій друг Петро і попросив зустрітися, я погодився, розуміючи, що щось трапилось.
Я чекав його в літньому кафе, прийшов раніше, а коли друг підійшов до мене, я побачив, що він чимось засмучений:
— Ні, ну ти уявляєш? — Петро ледь стримувався. — Будинок з земельною ділянкою, трикімнатна квартира, Міша, усе це вони переписали на Олесю, молодшу сестру Наталі!
Наталя – дружина мого друга, вони шість років тому одружилися. Зараз у них два сини, старшому вісім років і він пішов в другий клас, а молодший тільки почав ходити в садочок. Вони живуть в достатку, але багато чого собі дозволити не можуть — обоє по роботах, збирають гроші, щоб можна було продати однокімнатну квартиру і купити двокімнатну.
Петро з багатої сім’ї, але синів вони не балували, бо хотіли, щоб вони навчилися всього добиватися самостійно.
Олеся на три роки молодша за Наталію, свого часу вивчилася на кравця, почала шити на замовлення, тому дохід має хороший. Вона поки незаміжня, дітей не має, живе одна у квартирі, а іншу свою квартиру здає в оренду. І саме їй батьки вирішили передати усю нерухомість, звинуватили Петра в тому, що це він вплинув на їх рішення.
З батьками Наталі мій друг Петро відразу не знайшов спільної мови, спочатку вони разом з Наталією жили, то якось крізь зуби спілкувалися, а вже після одруження взагалі перестали спілкуватися. Батьки дружини постійно лізли в життя молодого подружжя, розказували де що їм вдома потрібно поставити, привезли свій посуд і сказали їсти тільки з нього.
Після народження першого сина почали часто приходити без попередження, роздавати непрохані поради. Петро дуже втомився від таких візитів і просто перестав відчиняти двері, якщо тесть з тещею не попереджали про свій візит. Допомога з дитиною потрібна не була, хлопчик ріс спокійним, та і вони з дружиною працювали по змінах, тому зажди йому було з ким бути.
Пізніше батьки Наталі перестали приходити та лізти в сім’ю, зрозумівши, що їм тут не раді. А рік тому взагалі припинили спілкування з ними та з внуками, першими ніколи не дзвонили та не приходили. Дідусь з бабусею жили насиченим життям – весь час проводили у подорожах, їздили на екскурсії та в гості до своїх друзів. Лише на великі свята вони збиралися всі разом.
На днях вони повідомили Наталі, що переїжджають жити за кордон, вони уже придбали собі квартиру в Австрії, а все своє майно, яке мають в Україні, перепишуть на молодшу доньку.
— Уявляєш який я був здивований, коли про це дізнався? — Петро виговорився і з розлюченого чоловіка перетворився на пригніченого. — Нас четверо і ми маємо жити в тісній квартирі, а Олеся – без чоловіка і дітей буде мати купу квартир, для чого їй стільки нерухомості, вона ж одна? Де справедливість, скажи?
— Хіба таке може бути, Петро? — мені та справді здалося дивним рішення батьків Наталі. — А ти їх не питав чому вони так вирішили?
— Звичайно… Запитував я. Не стримався, перетелефонував їм сьогодні, щоб почути причину такого рішення.
— І що вони відповіли?
— Сказали, що це я винен, бо не хотів з ними спілкуватися, свою сім’ю проти них налаштував, внуків бачити не давав, а от Олеся – золота дитина, завжди з ними люб’язна — тому вони так і вирішили зробити.
Ось така у них правда.
