Я вийшла заміж ще бувши студенткою. Мені тоді виповнилось лише 18 років. Щоб бути з коханим, я навіть перевелася до іншого університету, де він працював викладачем.
Нині, я розумію, що стосунки, де у пари різниця у віці понад двадцять років, приречені. Але тоді я була шалено закохана в Олександра. Однолітки мені здавалися нудними та недалекими на фоні дорослого, самодостатнього чоловіка. Та й взагалі я ні на кого крім нього уваги не звертала. Для мене він був ідеалом.
І стосунки наші розвивались казково. Він ставився до мене з такою ніжністю, буквально носив мене на руках. Ми не могли насититись компанією одне одного, разом гуляли, відвідували цікаві місця. Але через декілька років усе змінилося. Олександр почав перетворюватись у нудного старигана.
У вихідні, він постійно сидів удома. А головне почав чіплятися до мене через всілякі дрібниці. То я ставу приготувала не так, як він любить, то сорочку погано попрасувала.
Одного разу я не витримала і сказала, що більше не хочу терпіти його безглузді зауваження. Я поїхала пожити до мами.
Квартира була порожня, бо мама щороку з початку літа аж до пізньої осені живе на дачі. Там в неї город, клумба, є чим зайнятися. Одного дня я вирішила поїхати до неї у гості на дачу. Але про свій приїзд не попередила. Те, що я побачила, мене вразило у самісіньке серце. Заходжу на кухню, а там мій благовірний з апетитом наминає мамині котлетки.
Я поїхала звідти не попрощавшись та відразу подала заяву на розірвання шлюбу. Мама тепер живе у нього на квартирі, де колись мешкала я. Спершу вона намагалася налагодити зі мною зв’язок, просила вибачення. Але мені важко було з нею спілкуватись. Надто великий удар для мене від рідної людини.
Ми й досі не ладнаємо. Вже минуло три роки, а я й досі не можу пробачити мамі. Інколи вона телефонує мені, пропонує зустрітись, але я ще не готова до зустрічі з нею, мені потрібен час.
Можливо, я надто сувора і категорична, не знаю чи вчинила правильно, віддалившись від найріднішої мені людини. Як би ж хтось міг мені щось порадити, я б була дуже вдячна.
