Ми живемо біля парку. Коли моя подруга йшла на роботу, то помітила, що під деревом лежить білка й не рухається. Та підійшла ближче, штурхнула її палкою – нуль реакції. Вона вирішила віднести її додому, а там вже вирішити, що неї зробити: чи комір, чи просто опудало: для чогось та й знадобиться. Вона швиденько віднесла білку, а сама побігла на роботу. Її чоловік Степан, якраз у той день мав повернутись із відрядження.
Ми з подругою працюємо касирами у місцевому відділенні банку. Заходить до нас начальник та повідомляє, що до нього щойно телефонував чоловік Надії, щоб дізнатися, як вона почувається і якщо потрібно, просив відпустити її додому.
А було все так.. Переступає Степан поріг свого дому, а там ніби ураган пройшов. Виявляється, білка була жива, просто замерзла. Відігрівшись у теплій оселі, вона почала хазяйнувати. Ті млинці, які дружина насмажила для коханого були розкладені на вішалці для верхнього одягу і всі вони були надгризені. На люстрі лежала записка: коханий пригощайся, це для тебе. Страшно уявити, що в той момент подумав чоловік!
