У невеликому місті жила молода дівчина. Вона була дуже гарною, доброю і працьовитою. За це її дуже любили друзі та знайомі. Але вона була дуже сором’язливою і не сміливою. Їй подобався молодий хлопець – Іван, але вона боялась підійти до нього і розповісти про свої почуття. А він не здогадувався і також боявся їй сказати про свої почуття до неї. Усі люди думали, що колись молоді люди будуть разом. Вони б були дуже гарною парою. Але усе склалось інакше.
Василина дуже подобалась Степану і він запропонував їй вийти за нього заміж. Він був з хорошої та забезпеченої сім’ї. Батьки одразу сказали дівчині, щоб вона погодилась.
“Нічого страшного, що Степан тобі не подобається. Звикнеш до нього, він працьовитий хлопець і все буде у вас гаразд”.- говорила матір дочці.
Дівчина не сміла перечити матері і батьку. Вона знала, що вони хочуть, щоб у неї було все добре. А хлопець працює у фірмі батька і добре заробляє. Руки у нього золоті, він усе вміє лагодити і до пуття приводити.
Коли Василина йшла у весільній сукні до церкви, то згадувала Івана, їй хотілось втекти з ним і забути про Степана. Але вона не наважилась і це було її помилкою.
Важко Олені було догодити своєму чоловікові. Він завжди був незадоволений. Постійно кричав на дружину, що вона не смачно готує і вдома не ідеальна чистота. Хоч жінка старанно виконувала домашню роботу і постійно готувала та прибирала.
Через два роки у них народилась дочка, а через три – син. Олена дуже сильно любила своїх дітей, тому терпіла чоловіка. А він постійно її контролював і до подруг у гості не відпускав. Усі співчували жінці і дивувались чому вона терпить Степана.
Так минуло десять років. Іван одружився, він не любив свою дружину, бо не міг забути Олену, але сам бути теж не хотів. Він мріяв про сім’ю і дітей. А потім він з дружиною переїхав жити у столицю.
А Олена зі Степаном почали жити дуже погано. У них були постійно сварки і скандали. Одного разу чоловік почав знову кричати на дружину. А вона більше не хотіла терпіти.
– Я тебе ненавиджу! Я йду від тебе і дітей забираю. – сказала Олена.
Вона зібрала речі і переїхала з дітьми жити до батьків. Мати говорила їй повернутись до чоловіка і Степан приходив до неї, але вона нікого не слухала.
– Я ніколи до нього не повернусь! Він усе моє життя зруйнував! Я достатньо натерпілась! – відповідала матері молода жінка.
Усі знайомі співчували Олені, а Степана їм не було жаль. Він сам винен, потрібно було любити і цінувати дружину, а не кричати на неї. Він сам зруйнував своє життя.
