У дитинстві я була дуже неслухняною дівчинкою, завжди робила те, що мені заманеться і не слухала батьків. Коли вони хотіли заставити робити те, що мені не подобається я влаштовувала скандал, тому вони мені поступались.
Одного разу я з батьками їхала у поїзді і вирішила, що хочу спати на верхній полиці. Батьки говорили мені, що це небезпечно, але я кричала і вередувала. Мені було тоді лише чотири з половиною роки і я не розуміла, що можу впасти з полиці. Мені здавалося, що все буде гаразд.
Через декілька годин вночі я з неї впала. Ми їхали у плацкартному вагоні і гуркіт від мого падіння почули усі пасажири цього вагону. Усі прибігли до мене і навіть провідниця. Я лежала на підлозі і продовжувала спати. А мати злилась на себе через те, що дозволила мені спати на верхній полиці. Вона збудила мене і перевіряла чи у мене не зламані кістки.
– Мамо, я спати хочу. Відчепись від мене. Ніч! – кричала я.
Я стала з підлоги і полізла знову на верхню полицю. Я навіть не помітила людей, які біля мене стояли. Я знову заснула і спала аж до ранку, а мої батьки усю ніч стояли біля мене і дивились, щоб я знову не впала.
Вранці мати мене оглянула і все було гаразд, навіть синяка не було. Усі пасажири дивувались, а я нічого не пам’ятала. Мені тоді здавалось, що батьки вигадали цю історію.
