Я дуже боялась, що це трапиться, тому й робила усе можливе, щоб оминути цю ситуацію. Але інколи в долі інші плани. Довелось ігнорувати власного чоловіка і тримати від нього таємницю, поки я не прийму рішення. Я знаю, що він помітив цю зміну і не міг зрозуміти, що ж змінилось у наших відносинах і чому я постійно мовчу.
Все стало зрозуміло, коли він знайшов мій тест на вагітність. Тест, який доводив те, що я вагітна, як про це і мріяв мій чоловік, останні два роки.
- Чому ти не розповіла мені про вагітність? Це ж чудово.
- Я не хотіла цієї дитини. Я навіть пила протизаплідні, не уявляю, як це сталось.
- Тобто як не хотіла, ми ж вже давно намагаємось завагітніти?
- Справа у тому, що в моїй родині, усі первенці народжують хворими і не доживають і до року. Я такого не переживу просто, хіба ти не розумієш? Думаю, що доведеться зробити аборт. Краще так, ніж знати, що твоя дитина помре ще немовлям.
- Звідки ти узагалі взяла таке? Я не дозволю нічого зробити з нашою дитиною. Здамо аналізи, а потім буде видно.
- Я з мамою говорила, вона мене підтримала.
- Твоя матір завжди здавалась мені дивною, то я сам з нею поговорю, а ти до тих пір не надумай нічого робити.
- Добре…
Я й сама розуміла, що це не найкращих вихід із ситуації, але ж така у нашої сім’ї історія. У мене повинна була бути старша сестра, але щось пішло не так, а у бабусі стався викидень, коли вона була вагітною першою дитиною. То як я могла дозволити собі прив’язатись до дитини, щоб потім просто втратити її? Чоловік з того часу опікував мене як міг. Перевівся на роботу в інше місто і забрав мене туди, подалі від матері.
Бо ж вона постійно дзвонила мені і наполягала, щоб я позбулась дитини. Жодні чоловікові вмовляння не діяли. Тож ми змінили квартиру і номери телефонів. Мені було важко чинити так із матір’ю, але чоловік наполіг, що так буде краще. До того ж усі обстеження стверджували, що дитина цілком здорова і немає жодних причин для хвилювання. Я стала вірити в краще.
Згодом у нас народилась здорова дівчинка. Коли я зрозуміла, що ні їй, ні мені нічого не загрожує, то гірко заплакала. Як я могла навіть подумати про те, щоб зробити аборт? Але найбільше я стала злитись на свою матір. Це ж сама через її залякування і її історії, я була така налякана і не могла нормально мислити.
Я не знаю як у неї справи, і чи сильно вона розізлилась, що ми просто заховались від неї, але потрібен час. Можливо, через декілька років я пробачу їй і познайомлю її з внучкою. Тоді й вона зрозуміє, якої жахливої помилки допустилась, переконуючи мене позбутися її.
А поки що я просто вдячна за все, що зробив мій чоловік. За те, що втримав мене від жахливої помилки і зберіг нашу сім’ю.
