Моя мати завжди гарно одягалась, у неї було багато суконь і костюмів. А ми з сестрою ходили у старих, подертих речах, які нам віддавала тітка після своїх доньок. Нам було соромно через свій вигляд, бо наші подруги завжди були одягнені гарно. Ми мріяли, що колись одягнемо гарний, новий одяг і у нас будуть плаття.
Коли мені було тринадцять років, а сестрі – дев’ять років бабуся нам подарувала рожеві плаття і до них туфлі. Ми були дуже щасливими, але мати забрала цей одяг і сказала, що його можна одягати тільки на свято. Василина довго плакала і я теж, нам було образливо, бо ми знали, що свята не часто бувають.
Нам хотілося одягнути нові плаття і туфлі та покрутитись перед дзеркалом та показати подругам. Одного разу я ризикнула і одягнула плаття та пішла гуляти до подруг. Я відчувала себе принцесою і усі хвалили моє вбрання. Це був найщасливіший день у моєму житті. Коли моя мати дізналась, то дуже кричала на мене. Мені було образливо і я вирішила не мовчати, а запитала її чому ми не можемо одягати новий одяг, а маємо ходити у старому і подертому.
– Якщо нас запросять у гості я не матиму у що вас одягнути, тому ці плаття і туфлі я відклала на особливий випадок. Новий одяг я вам не купую, бо ви швидко ростете і це марно витрачені гроші.
Я вважаю, що це не правильно одягати своїх дітей у речі, які їм віддали родичі, а собі купувати дорогий одяг. У старших класах я розносила пошту і за ці гроші купувала собі одяг. Уже через місяць роботи у мене в шафі було нове плаття і джинси. Мама не кричала на мене, а навіть похвалила, бо одяг я купила за свої гроші.
Минуло багато років і ми з сестрою виросли. Тепер я купляю собі дорогий одяг і косметику, я ніколи на собі не економлю. А сестра поводиться, як колись наша мати, вона купує для дочки одяг на секонд-хенді, або бере у подруг, які віддають маленькі на їхніх дітей речі.
Племінниця одягнута у старий, зіпраний одяг, а Василина гарно одягається і дбає про себе. Мені жаль дівчинку і я купила їй декілька нових суконь, светрів і джинсів. Моя сестра забрала ці речі у дочки і сказала, що вона буде в них ходити тільки у святкові дні.
Я спробувала з Василиною поговорити і переконати її одягати дитину гарно кожного дня, а вона мене не послухала. Вона впевнена, що ми маємо виховувати своїх дітей, як виховували нас. Сестра думає, що таким чином вона вчить дочку бути скромною.
У мене теж є дочка і я їй купую гарний одяг, деякі речі коштують дуже дорого. Я ніколи від неї нічого не ховаю, бо пам’ятаю своє дитинство і як мені було боляче та образливо. Я не розумію сестру і ніколи б не змогла сховати новий одяг від дочки.
