Ми з Дімою почали зустрічатись ще у випускному класі у школі. Разом закінчували, разом вступали, а у 18 років навіть почали жити разом. Зараз нам по 28 років, два роки тому ми одружились. Дітей не маємо, та й не дуже спішимо з тим, хочемо спершу пожити для себе.
Ми сильно кохаємо одне одного. Не пам’ятаю, щоб у мене колись виникали думки, що я не щаслива, чи що хочу піти від нього. Думаю, ми проживемо разом аж до смерті. Якщо, звісно, він не доконає мене своєю ревністю. Він прямо таки втілення виразу «ревниву ти до кожного стовпа». Я ніколи не давала йому причин думати, ніби я можу зрадити йому, але він усі ці роки боявся, що одного дня я піду віл нього. А таке ставлення не на жарт втомлює.
Якщо ви думаєте, що я перебільшую, чи що ревність – це навіть мило, то розкажу вам одну історію. Я думала, що вже готова до будь-яких його відпадок і завжди спокійно реагувала на них, але та ситуація просто перейшла всі межі і вивела мене з себе. Та й чоловікові тепер соромно кожного разу, коли я згадую про це.
Я була в душі, коли він повернувся додому. Я не чула, як він увійшов, зате побачила, коли він увірвався і почав кричати на мене, що я говорила про іншого чоловіка і щоб я негайно зізналась, хто він і як давно ми разом. Ось, що він почув: «Котику, ну скільки можна нити? Зараз я вийду з душу і нагодую тебе, чим лише забажаєш. Не можна ж бути таким ненаситним». Звісно, що мій чоловік хотів дізнатись до якого такого «котика» я говорю і чим я зібралась його годувати, після душу.
Я була втомлена і зла, тож сказала йому, що він може піти пошукати його. А якщо знайде, то може хоч в поліцію подати, хоч побити його. Мені все одно. Він послухав мене, увесь розчервонівся, схопив перше, що трапилось під руки і побіг до нашої спальні. Коли я увійшла туди, він так і стояв, дивлячись на наше ліжко. А на ньому лежав котик. Справжнісіньке кошенятко, яке нявчало, бо було голодним.
Я знайшла його у коробці під нашими дверима. Ну не могла я просто викинути його на вулицю, тому й забрала додому, щоб нагодувати і пошукати йому господарів.
Чоловік ще довго вибачався переді мною, за цю ситуацію. Звісно, що я пробачила. Тепер, я сміюсь, розповідаючи цю ситуацію, а Діма червоніє від сорому. Ревність – хитра річ, може звести з глузду, навіть через дрібниці.
