Ми з Галиною дружимо ще зі школи. Але останнім часом вона про мене згадує лише тоді коли їй щось потрібно. Цього разу вона прибігла до мене у суботу зранку, щоб попросити одяг на корпоратив. Я не розумію для чого їй у мене щось позичати, адже у неї є дуже багато гарного одягу. Але чомусь вона захотіла одягнути мою сукню.
– Світлано, позич мені свою червону сукню. Я у ній буду в центрі уваги, усі побачать, яка я красуня та будуть заздрити мені. – сказала подруга.
– Я не можу її тобі позичити, бо я її недавно купила і вона мені дуже подобається. Вибери, будь ласка, щось інше. – відповіла я.
– Я тебе дуже прошу її позичити. Я коли йшла до тебе, то про таку сукню мріяла. Ми ж подруги і маємо допомагати одна одній.
Галина пообіцяла, що поверне мені її цілою і неушкодженою на наступний день.
Минув місяць, а вона так і до мене не прийшла. Я вирішила сама забрати сукню, я зателефонувала до неї, але вона не брала слухавку, тому я поїхала до неї додому.
Коли я прийшла до неї у квартиру, то запитала:
– У тебе все добре? Як пройшов корпоратив?
– Погано. Чому ти дала мені цю сукню! У моєї колеги була така ж і мені через це було незручно. Ти мала мене відмовити, це ти мені зіпсувала вечір!
– Я невинна. Де моя сукня?
Галина віддала мені її і я побачила, що на ній багато плям.
– На ній плями! Вона у жахливому стані!
– Я хотіла їх вивести, але мені не вдалося. – спокійно відповіла подруга.
– Я тепер не зможу одягнути цю сукню. У суботу підемо у магазин і ти мені купиш схожу.
Вона погодилась, але коли настала субота Галина не виконала своєї обіцянки. Тепер вона зі мною не спілкується, бо я більше не хочу їй нічого позичати.
