Декілька днів тому я зустріла свою однокласницю. Ми багато років з нею не бачились. Зараз Світлані – сорок два роки, а її синові – два роки. Вона гарно виглядає і ніхто більше, ніж тридцять п’ять років їй не дасть. У неї струнка фігура, вона одягнута у дорогий і сучасний одяг. Коли я її побачила, то думала, що у неї все добре. Але потім коли ми розговорились і я зрозуміла, що вона нещаслива та жаліє про свою пізню вагітність.
Пологи у неї були важкими і вона після них довго відновлювалась. Її чоловікові уже сорок дев’ять років і він не цікавиться їхньою дитиною. Він не хоче їй допомагати виконувати домашню роботу і вона змушена усе робити сама.
Коли Світлана просить Степана погуляти з сином він відмовляється, йому не цікаво з ним проводити час. Мені її стало дуже жаль. Я зрозуміла, що вона не має сил усе тягнути на своїх плечах, а маленька дитина стала для неї тягарем.
Зараз багато жінок стають матерями після тридцяти п’яти років, вони хочуть реалізуватись, а тоді народжувати дітей. Мені здається, що це неправильно і жінка має народжувати до тридцяти п’яти років, коли вона має багато сили і енергії, щоб доглядати за дітьми.
Молоді батьками можуть пограти з дітьми та із задоволенням доглядають за ними. А старші батьки уже не мають ні сил, на бажання, щоб проводити час з дітьми.
