У мого чоловіка є син від першого шлюбу. Він його дуже любить і вчасно платить аліменти, купляє йому одяг та іграшки. Вони часто бачаться: гуляють у парку, ходять у кінотеатри, театри та зоопарки.
Назар приїжджа до нас декілька разів у місяць і залишається ночувати. А коли у нас народилась донечка, то він почав навідуватись до нас рідше.
Коли ми їздили на відпочинок, то чоловік брав свого сина. Він хотів, щоб ми усі разом проводили час. Я була не проти і нічого не бачила у цьому поганого.
Шість місяців тому Назар захворів і йому потрібно було купити дорогі ліки. Його мати зателефонувала до колишнього чоловіка і сказала, щоб він дав гроші на ліки. Але у цей момент грошей він не мав і він сказав, щоб вона позичила їх у когось, а потім він їх поверне. Але Галина розізлилась на нього і сказала:
– Якщо не даси гроші на ліки, то я сина завтра тобі привезу і ти будеш його виховувати сам.
На наступний день вона привезла нам хлопчика. Він був хворий і ми його вилікували. Він жив у нас місяць і кожного дня телефонував до матері та просив приїхати до нього. А вона відповідала, що сумує за ним, але приїхати не хоче. А через деякий час перестала відповідати на телефонні дзвінки.
Назар дуже переживав через поведінку матері і плакав. Я старалась його заспокоїти, але він продовжував сумувати за своєю матір’ю і не розумів чому вона його покинула. Як можна було так вчинити з рідною дитиною? Хлопчик невинний у проблемах його батьків!
Через деякий час Галина зустріла Назара під нашим будинком і попросила у нього ключі від її квартири. Коли він прийшов до нас додому, то плакав і більше не хотів бачити матір.
Ми з чоловіком нічого поганого Назарові про Галину не говорили. Він і сам все прекрасно розумів.
Я не розумію, як можна було покинути рідного сина? Можливо, вона думала, що ускладнить таким чином життя колишньому чоловікові. Але вона лише нашкодила власній дитині, яка за нею дуже сумує.
