Я зустріла чоловіка, який поклав око на мої гроші. Звісно, він не сказав про це одразу. Дізналася всю правду, коли захворіла. В мене не було нічого серйозного, але я пролежала в ліжку майже два тижні.
Ми познайомилися в ресторані. Зав*язалася розмова. Ми сподобалися один одному швидко. Чоловіка звали Юрієм. Він мав свою невеличку справу. Заробляв непогані гроші, але я мала більше. Мені у спадок перейшов сімейний бізнес. До своїх тридцяти, я вже купила велику квартиру, побудувала будинок та мала два автомобілі.
Свої заробітки ми не обговорювали. Не гарно якось, в перші місяці знайомства, лізти один одному в гаманець. Наше спілкування було цікавим та простим.
В мого обранця почалися грошові проблеми. Він не міг розібратися зі своїм ділом. Щось в роботі пішло не так і кавалера оштрафували на велику суму. Чоловік розповідав цю історію зі смутком, але він не просив йому співчувати. У всякому разі, мені так здалося.
Повернемося до моєї хвороби. Поки я лежала в ліжку, кавалер розбирався з проблемами. Ліки мені приносила подружка. Якось в неї не вийшло допомогти мені. Я зателефонувала своєму кавалеру. Він погодився привезти усе необхідне. Я попрохала купити мені ліків, йогурт та горіхів. Чоловік погодився.
Він все привіз. За гроші нічого не говорив, хоча я запитала:
- Тобі гроші повернути за ліки та їжу?
- Ти що?! – З обуренням, вигукнув кавалер. – Я не буду брати з тебе грошей! Ти хочеш мене образити? – Я похитала головою зі сторони в сторону. – Тоді більше не говори такого. Домовилися? – Він поцілував мене в лоба.
Кавалер посидів зі мною якийсь час і поїхав додому. Я одужала через два тижні. З новими силам повернулася до роботи. З чоловіком спілкувалася мало. Потрібно було зробити багато справ. Він сам дав про себе знати. Запросив до ресторану, де ми познайомилися.
Чоловік почав з далеку. Він знову жалівся на свої проблеми:
- Податкова знайшла якісь проблеми з паперами. В мене чистий бізнес! Всі податки плачу! Нічого не приховую. Що вони могли там знайти? Мене точно хочуть підставити!
Я слухала в піввуха. Мені набридла ця пісня. Майже місяць кавалер жалівся на своє життя. Кожна зустріч чи телефонний дзвінок починалися з його «сліз» і розповідей, «як у нього все погано». Хоч би запитав про моє самопочуття.
Під час розмови, чоловік делікатно змінив тему. Він почав говорити про гроші.
- В мене зараз невеличкі проблеми. Ну, грошові… Думаю, ти це вже зрозуміла. Мені не вистачає на речі першої необхідності. Он… за квартиру борги збираються. Навіть не знаю, що робити?!
Я розуміла, куди він хилить. Хоче грошей позичити. Загалом, я готова дати йому грошей. Ми зустрічалися якийсь час. Мені здавалося, що я встигла пізнати цю людину. Не вгадала.
- Чуєш? В мене до тебе прохання буде. – Я приготувалася витягти гаманець, щоб дати кавалеру в борг. – Можеш мені гроші повернути? Ну, за ліки та їжу! Я тоді п*ятсот гривень витратив. Вони мене виручать! Зараз моя грошова ситуація не легка. Зрозумій мене правильно, будь ласка.
Мій дар мови кудись пропав. Я була готова позичити кавалеру грошей, без зайвих запитань. Ті ліки та їжу я сприйняла, як піклування. Це по-перше. По-друге, я одразу запропонувала повернути кошти. Ще в той день.
Ви розумієте, як це виглядає? Кавалер різко став в моїх очах скупим та дріб*язковим. Попросив би гроші в борг – була б інша реакція.
Я віддала кавалеру п*ятсот гривень. Та зустріч стала останньою. Він взагалі нічого не зрозумів. Чоловік намагався повернути мене. В нього нічого не вийшло. Я пам*ятаю його останні слова:
- Ти повелася на мої гроші! Поки вони в мене були, то ти трималася за мене. Тепер я нічого не маю. І що ти зробила? Одразу кинула мене!
Дарма, що я більше заробляю. Діло взагалі не в його заробітку, а в тих п*ятиста гривнях.
